Сила природи

— Так... — вона досі важко дихала, й худенькі плечі під курткою піднімалися й опускалися. — Це просто шок.

— Що ви тут робите поночі? — запитав Фок. Хоча Лорен могла запитати в нього те саме, вона похитала головою. Мабуть, вона вже давненько просто неба. Від її одягу тягнуло холодом.

— Нічого мудрого. Вдень я пішла на водоспад. Думала повернутися раніше, але тут дуже швидко темніє.

Фок пригадав, як бачив якусь постать, що виходила з бушу на початку маршруту.

— А вчора ви також сюди ходили?

Вона кивнула.

— Знаю, це просто смішно, але я подумала, що Алісі, може, вдасться відшукати дорогу на початок маршруту. Першого дня ми проминули водоспад, а це дуже примітний орієнтир. Я вже просто дуріла, сидячи на турбазі, тож вирішила сидіти краще біля нього.

— Ясно, — зронив Фок, нарешті впізнавши її фіолетову шапочку. — Ми вас там бачили вчора по обіді.

— Напевно.

Загуркотів грім, і вони обоє звели погляди на небо.

— Ходімо, — промовив Фок. — Ми майже біля адмін-корпусу. Я вас проведу.

Вони помалу рушили, і ліхтарики кидали на нерівну землю конуси світла.

— Ви давно працюєте в «БейліТенантсі»? — поцікавився Фок.

— Майже два роки. Я керую відділом стратегічного планування.

— І що входить у ваші обов’язки?

Вона важко зітхнула.

— Визначати стратегічні потреби фірми і складати план дій... — вона не договорила. — Вибачте. Все це здається таким неважливим після того, що трапилося з Алісою.

— Схоже, важкі дні ви пережили.

Лорен відповіла не одразу.

— Щира правда. Не просто щось одне полетіло шкереберть, а одразу сотня дрібниць. Все накопчувалося, накопичувалося, поки не стало запізно. Я лише сподіваюся, що з Алісою все гаразд.

— А ви з нею тісно співпрацювали? — запитав Фок.

— Не дуже. Але ми з нею знайомі багато років. Ми разом ходили до школи, а потім працювали в одній галузі, тож наші стежки перетиналися. Й у нас доньки одного віку. Тепер вони обидві вчаться в нашій колишній школі. Дізнавшись, що я звільнилася зі старої роботи, Аліса закинула за мене добре слівце в «БейліТенантсі», й відтоді я там працюю.

— Кажуть, це вам удалося вивести групу на дорогу, — сказав Фок. — І повернутися назад.

— Це перебільшення. У школі я трохи вчилася орієнтуватися на місцевості, але ми просто йшли прямо й сподівалися на краще. Хай там як, — зітхнула вона, — іти тою стежкою запропонувала Аліса. Коли виявилося, що вона зникла, я подумала, що ми від неї відстаємо всього на кілька годин. А коли ми дійшли, я не могла повірити, що її досі немає.

Вони завернули за ріг, і звідси стало вже видно початок маршруту. От і повернулися. Лорен затремтіла й, виходячи з бушу, обхопила себе руками. Передгрозове повітря було важке, а попереду тепло й гостинно світився адмін-корпус турбази.

— Поговоримо всередині? — запропонував Фок, але Лорен завагалася.

— Можна краще тут? Ви не заперечуєте? Я нічого не маю проти Джил, але сьогодні в мене на неї просто вже не лишилося сили.

— О’кей, — погодився Фок. Холод проникав у черевики, тож він поворушив пальцями в шкарпетках. — Розкажіть мені про шкільний табір, де ви були разом з Алісою.

— «Макалластер»? Це було в чорта на рогах. У нас були і навчальні дисципліни, але головний наголос робився на активному дозвіллі. Походи, табори, боротьба з труднощами тощо. Ні телевізора, ні телефону, протягом семестру з родичами ми спілкувалися тільки через паперове листування. Цей курс і досі викладають. Два роки тому так училася моя донька. Алісина донька також. Чимало приватних шкіл має такі відділення, — сказала Лорен і помовчала. — І витримати це нелегко.

Навіть у своєму бездітному світі Фок чув розповіді про цей жах — цілий навчальний рік у таборі. Колеги, які закінчували престижну школу, іноді згадували про це. Зазвичай оповідалося це притишеним голосом людини, яка пережила напад ведмедя чи вціліла після авіакатастрофи. Суміш недовіри й гордості. «Я все витримав».

— Схоже, вам це зрештою трохи допомогло, — мовив Фок.

— Мабуть, трохи. Але я все думаю, що забуті навички — це гірше за повну відсутність навичок. Якби ми не вчилися в тому таборі, може, Алісі не спала б на думку дурна ідея повертатися додому самій.

— Гадаєте, для такого вона не була підготовлена?

— Та ніхто з нас не був підготовлений. Я пропонувала просто сидіти й чекати на допомогу, — зітхнула Лорен. — Не знаю. А може, нам слід було піти з нею — тоді принаймні ми були б усі разом, групою. Я знала, що вона спробує втекти від нас, коли всі проголосували проти її пропозиції. Вона завжди...

Лорен зупинилася. Фок чекав.

— Аліса завжди переоцінювала свої сили. В польовому таборі вона часто була лідером, але обирали її зовсім не за видатні здібності. Ну, тобто, вона була обізнана. Але не настільки обізнана, як вважала.

— Змагання популярних? — зронив Фок.

— Саме так. Її обирали лідером команди, бо вона була популярна. Всі хотіли дружити з нею, хотіли потрапити до неї в групу. Не дивно, що вона купилася на цей ажіотаж. Якщо всі навколо повсякчас запевняють тебе, яка ти класна, неважко і повірити.

Лорен через плече озирнулася на дерева.