Сивий Капiтан (на украинском языке)

Марта мовчки плакала, все ще ховаючи обличчя на грудях Валенто Клаудо, який поступово починав розумiти, що скоїлося з його старим другом. Обличчя його спохмурнiло.

- Так, - сказав вiн, нарештi, крiзь зуби. - Так, виходить, Педро Дорiлья все ж таки не обiйшовся без полiтики... Тiльки в чому тут рiч? Ну, це з'ясуємо потiм. Значить, ти, Марто, залишилася сама на вулицi?..

Дiвчина так само мовчки кивнула головою i заплакала ще гiрше...

- Ну, заспокойся, заспокойся. Адже сльозами тут не допоможеш. Треба щось робити.

На хвилинку Валенто Клаудо замислився. Рука його машинально погладжувала кучерi Марти. Здавалося, дiвчина послухалася його i потроху заспокоювалась. Вона вже не плакала, лише час вiд часу її тонкi плечi здригалися.

- Слухай, Марто, - мовив Клаудо, наче вирiшивши щось. - Насамперед тобi треба влаштуватися. Не жити ж тобi посеред вулицi?

- Менi нема куди йти, - сумно вiдповiла дiвчина. - Хiба ж ти, дядю Валенто, забув, що в нас немає в мiстi родичiв... жили ми з батьком удвох, а тепер... - її голос увiрвався вiд нового вибуху ридань.

- Зажди, зажди, так не можна, - бурмотiв схвильовано Клаудо. - Ми ж умовилися з тобою, що ти заспокоїшся... бо ж так ми нi до чого не додумаємося. Чуєш, Марто?.. Ну?.. Досить! От, от, так уже краще. Звiсно, я все це знаю, дитинко. Хм... ну, тодi ось що. Дивись, Марто, зi мною прийшов один хлопець. Я зовсiм i забув про нього в цьому гармидерi. От, ми ще з ним порадимось. Iди сюди, Олесю! Вiн, знаєш, Марто, хлопець непоганий, тямущий... Та ти подивися на нього!

Клаудо жартiвливо примусив Марту повернути голову до Олеся. Дiвчина на мить глянула на юнака з-пiд довгих вiй - i знову сховала обличчя.

- Що ж ти мовчиш, Олесю? Е, та я бачу, що й ти розгубився!

I справдi, юнак не мiг вiдшукати жодного путнього слова. Вiн розумiв, що мусить заговорити, що Валенто недаремно звернувся до нього: треба було вiдвернути думки Марти вiд того, що її мучило, якось розважити її. Але, як на лихо, вiн не мiг нiчого вигадати.

- Цього хлопця, Марто, звуть Олесем... трохи дивне для нашого з тобою вуха iм'я, але, зрештою, це неважливо, все одно, як, скажiмо, Алексо. Можеш так i називати його, тобi буде зручнiше...

Марта ще раз крадькома глянула на Олеся - юнаковi здалося навiть, що з деякою цiкавiстю. А Валенто Клаудо вже щось вирiшив.

- Слухайте, тiтонько, - звернувся вiн до однiєї з лiтнiх жiнок, що вже не раз i собi витирала сльози, дивлячись на Марту. - Допоможiть нам. Адже ви самi бачите, яке тут дiло... Ви ж не вiдмовите в допомозi дiвчинi, яка потрапила в бiду? Давайте ми залишимо у вас цi речi, скажiмо, на якусь добу, а там усе з'ясується, гаразд? Ось вам, тiтонько, трохи грошей, щоб хтось перенiс до вас речi. А ми пiдемо. Нам треба ще багато чого обмiркувати. Ходiмо, ходiмо, Марто, все буде гаразд. Бувайте, тiтонько, спасибi вам! А ми, Марто, пiдемо з тобою насамперед до їдальнi, поснiдаємо. Ти ж, напевне, ще нiчого не їла?..

3. ЯК БУВ СХОПЛЕНИЙ ПЕДРО ДОРIЛЬЯ

В маленькiй їдальнi на сусiднiй вулицi було в цей час безлюдно. Валенто Клаудо посадив Марту й Олеся за столик у кутку зали i замовив їм їжу. А собi взяв лише склянку кислого червоного вина.

Незабаром юнак i дiвчина з апетитом їли, зрiдка поглядаючи одне на одного. Олесь вiдчував деяку розгубленiсть: i як то вiн не мiг знайти жодного пiдходящого слова там, на вулицi? Адже Марта, мабуть, вважає його зовсiм дурним, незграбним... I коли зрiдка дивиться на нього, то немов вивчає... погляне - i одразу ж знову вiдведе погляд... Цiкаво, що ж вона справдi думає про Олеся?..

Валенто Клаудо сидiв навпроти них, маленькими ковтками пив вино, добродушно посмiхався i жартiвливо говорив:

- Люблю дивитися, як їсть молодь. От, наче й зовсiм не хотiли, вiдмовлялися... А поставили перед ними їжу - дивись, звiдки й апетит узявся! Не те, що ми, старики... Ну, доїли? Добре, добре! Що ж, хай вам дадуть iще по чашцi кави, а ми тим часом поговоримо про деякi невiдкладнi справи. Треба ж щось вирiшити. А щоб вирiшувати, слiд зважити на все, що сталося ранiше.

Валенто Клаудо вiдставив свою склянку, обiперся на лiктi i вже цiлком серйозно сказав:

- З речами ми розпорядилися. Але ти, Марто, досi не розповiла менi докладно про те, що сталось. Я чув тiльки тих тiток, а вони ж нiчого не знають, крiм самого факту. От, скажи менi, дiвчино, в чому тут рiч? Наскiльки я знаю, Педро досi нiчим не привертав до себе уваги полiцiї. I раптом - обшук, арешт... Як це зрозумiти, Марто? Батько щось накоїв?

Марта розвела руками:

- Коли б я знала, дядю Валенто!.. Це ж сталося так несподiвано... Батько щойно повернувся з роботи, як його i схопили. А за що - звiдки менi знати?

Валенто замислено подивився на неї: