Сивий Капiтан (на украинском языке)

Раптом офiцер не стримав задоволеної посмiшки. Назустрiч йому йшло двоє молодих людей, юнак i дiвчина, зодягненi в форму ЗФМ - загонiв фалангiстської молодi. Власне, та форма не була дуже пишною, i якщо казати про самий костюм, то мало привертала до себе уваги. Звичайнi захисного кольору сорочки i такi ж штани в юнака i спiдниця у дiвчини. Але загальний пiдтягнутий вигляд, чорнi форменi берети з золоченими фалангiстськими значками на них - ось що радувало серце офiцера. А коли юнак i дiвчина ще й завзято вiдкозиряли йому, приклавши правi руки до беретiв i не зводячи з нього очей, - офiцерське серце i зовсiм розтало. Пiдвiвши руку, вiн з готовнiстю вiдповiв на урочисте вiйськове вiтання молодих людей i додав захоплено, хриплим басовитим голосом:

- Молодцi! Прекрасна виправка!

- Еввiва каудiльйо! - в один голос чiтко i виразно вiдповiли обоє фалангiстським вiтальним вигуком.

Хтось з перехожих озирнувся: знову еввiва, знов каудiльйо? Чого б це?.. А, то ж тi муштрованi молодцi з ЗФМ! То хай собi вигукують, хай марширують, не треба нi придивлятися, нi прислухатися. Це ж такi хлопцi й дiвчата, що з ними не слiд зв'язуватися, їм у столицi все дозволено, їм протегує сам каудiльйо. Як вирiшать, що на них не так, мовляв, поглянули, поставилися непоштиво, або й просто захочуть причепитися, - будуть неприємностi. Хай їм грець! Далi, далi вiд цих скажених цуценят, породжених фалангiстськими собаками!

А молодi люди йшли далi своїм шляхом, немов не помiчаючи насторожених поглядiв перехожих. Вони жваво розмовляли, зиркали у вiтрини магазинiв, час вiд часу весело смiялись, не забуваючи, проте, козиряти кожному зустрiчному офiцеровi, незалежно вiд його чину, нiби знаходили в цьому особливу приємнiсть для себе.

Стрункий сiроокий юнак з бiлявим волоссям i лукавим, хоч i добродушним, виразом обличчя все частiше схиляв голову до своєї чорнявої супутницi i щось швиденько шепотiв їй. I щоразу вона ледве стримувалась, щоб не пирснути зо смiху. Проте потiм дiвчина одразу напускала на себе серйознiсть, навiть робилась суворою, кидала на юнака сердитий погляд темно-карих очей i докiрливо говорила тоном, який їй зовсiм не пасував:

- Досить, Алексо! Це стає просто неможливим. Згадай про свiй одяг, кинь жартувати! Невже ти не можеш бути серйозним?..

Але в її глибоких очах пiд пухнастими, красиво вигнутими бровами в той же час стрибали веселi вогники, що явно суперечили суворим словам. Юнак у вiдповiдь мовчки виструнчувався - якраз вчасно, бо назустрiч їм уже йшов якийсь офiцер, яких тут, у центральнiй частинi столицi, було так багато, нiби вся iберiйська армiя складалася з самих офiцерiв. Козирнувши офiцеровi, юнак одразу ж таки знов шепотiв щось своїй супутницi, i вона знов удавала, що дуже сердиться на нього. А смiх, нестримний молодий смiх, здавалося, струмiв з її очей.

I все ж таки дiвчина дедалi бiльше серйознiшала, брови її почали хмуритися. Ось вона у вiдповiдь на новий жарт свого супутника вже майже й не посмiхнулась. I юнак спинився, бо вiдчув, що дiвчина рiшуче взяла його за руку. Вона виразно, пiдкреслено серйозно сказала:

- Слухай, нарештi, Алексо. Я дуже люблю жарти i спочатку охоче смiялася з твоїх жартiв. Але всьому буває край. Невже ти не пам'ятаєш, що нам треба бути дуже обережними? Забув, що все це небезпечно? Хочеш провалити справу?

Юнак зашарiвся. Так, справдi, вiн надто розiйшовся, надто вже легко давалися йому жарти й дотепи з приводу надутих фалангiстських офiцерiв... Щоправда, почасти в цьому була винна i його сувора супутниця, адже вона так весело смiялася, коли вiн жартував. А якому ж юнаковi не приємно вiдчувати, що дiвчинi подобається його дотепнiсть? От вiн, мабуть, i справдi втратив почуття мiри. Бiльше цього не буде!

- Пробач, Марто, - вiдповiв вiн з дещо винуватим виглядом. - Я обiцяю тобi, що тепер усе буде гаразд.

Вони рушили далi. Деякий час обоє мовчали, зосереджено дивлячись перед собою. Олесь (а це був вiн) нiби замислився. Марта два чи три рази крадькома поглянула на нього i непомiтно посмiхнулась: вiн був невпiзнанний у формi ЗФМ! Мимоволi вона кинула погляд i на своє вiдображення у вiтринi, повз яку вони проходили. Е, вона теж справжня ЗФМiвка! Непогано вигадав Клаудо! Це ж вiн вирiшив одягти їх обох у цю форму i попередив:

- Якщо ви будете зодягненi, як отi пихатi фалангiстськi стручки, то до вас уже напевно нiхто не причепиться. Це дiло вiрне, я й сам їх завжди обходжу стороною. Тiльки пам'ятайте одне: треба козиряти всiм офiцерам. Тодi все обiйдеться. Ану, прорепетируйте менi, i цiлком серйозно!

Валенто Клаудо не помилявся: форма загонiв фалангiстської молодi оберiгала їх вiд усякої небезпеки. Козиряли офiцерам вони старанно й чiтко; i спочатку це навiть розважало їх. Тепер те козиряння вже набридло, але його, певна рiч, доводилося дотримуватись.