Служниця

Щоки мої маковіють.

— Ви не мусите. Просто оберіть щось таке, що, на вашу думку, може

мені сподобатися.

Моя відповідь, здається, його потішила.

— Гаразд, так і вчинімо.

Підходить офіціант з пляшкою вина й двома келихами. Дивлюся, як

він відкорковує пляшку і наповнює наші келихи по вінця. Ендрю

жестом наказує залишити пляшку на столі. Квапливо беру келих і

відпиваю довгий ковток.

Боже милий, яке смачне вино! Значно краще за те, що його я

купувала за п’ять баксів у місцевому горілчаному.

— А ви? — питає Ендрю. — Володієте якимись іншими мовами?

Хитаю головою.

— Мені пощастило, що я принаймні англійською володію.

Але мій жарт не змушує його усміхнутися.

— Ви не маєте себе отак-от знецінювати, Міллі. Ви працюєте в нас

уже кілька місяців. Ви дуже працьовита і вочевидь розумна. Я зеленого

поняття не маю, нащо вам узагалі припала ця робота. Хоча нам дуже

пощастило, що ви на неї зголосилися. У вас що, немає жодних інших

кар’єрних прагнень?

Термошу серветку, намагаючись не зустрічатися з ним очима. Він

анічогісінько про мене не знає. Якби знав, то зрозумів би.

— Я не хочу про це говорити.

Він вагається якусь мить, а тоді киває, узявши до уваги моє

прохання.

— Що ж… Хай там як, я радий, що ми з вами сьогодні тут.

Скидаю голову. Погляд його карих очей з того боку столу прикутий

до мене.

— І я теж дуже рада.

Вигляд у нього такий, наче він збирається щось додати, аж тоді

дзвонить його мобільний. Ендрю витягає телефон з кишені, кидає

погляд на екран. Я тим часом відпиваю ще один ковток вина. Воно

таке смачне, що мені кортить просто вихилити його одним махом. Але

це, мабуть, не найкраща ідея.

— Це Ніна. — Найпевніше, мені просто здається, але я ладна

заприсягтися, що на обличчі в Ендрю нещасний вираз. — Краще

відповісти, мабуть.

Я не можу розрізнити окремих слів, але добре чую Нінин

тремтливий голос. Здається, вона чимось засмучена. Ендрю відсуває

телефон десь на сантиметр від вуха, кривлячись від кожної нової

ремарки.

— Ніно… — каже він нарешті. — Послухай, я… Так, я не… Ніно, заспокойся, будь ласка. — Підтискає губи. — Я не можу просто зараз

це з тобою обговорювати. Поговорімо завтра, коли ти повернешся, гаразд?

Ендрю натискає відбій і рвучко кладе смартфон на стіл обіч. Нарешті

бере свій келих і вихиляє чи не половину.

— Усе гаразд? — обережно питаю я.

— Так. — Він стискає скроні. — Просто… Я кохаю Ніну, але іноді

просто добрати не можу, як це ми до такого докотилися. Нині

дев’яносто відсотків нашого спілкування зводиться до того, що вона на

мене горлає.

Не знаю, що на таке відповісти.

— Я… мені шкода. Якщо вам від того буде легше, зазначу, що до

того ж таки зводиться дев’яносто відсотків нашого з нею спілкування.

Він кривить губи.

— Що ж… це в нас із вами спільне.

— Отже, раніше вона була іншою?

— Зовсім іншою. — Він знову бере келих і допиває вино. — Коли ми

щойно зустрілися, вона була матір’ю-одиначкою, яка увихалася на

двох роботах. Я був від неї у захваті. У неї було важке життя, і мене

просто захопила її сила. А зараз… Вона ніц не робить, лишень

постійно скаржиться. Працювати їй не цікаво. Вона розпещує Сесілію.

А найгірше…

— Що?

Він бере пляшку вина й наново наповнює свій келих. Проводить

пучкою вказівця по обідку.

— Нічого. Викиньте з голови. Мені не варто було… — Він

роззирається. — Де там наш офіціант?

Мені страшенно кортить дізнатися, у чому саме Ендрю ладен був

мені зізнатися. Але до нас квапливо підходить офіціант, уже наперед

тішачись від тих гігантських чайових, які він достеменно отримає, коли ми поїмо, тож, схоже, слушну мить згаяно.

Ендрю робить замовлення для нас обох, як і обіцяв. Я навіть не

питаю його, що саме він замовив, — мені кортить, щоб це був

сюрприз. Окрім того, я впевнена, що страва буде просто неймовірна. А

от бездоганна французька вимова Ендрю мене глибоко вражає. Мені

завжди кортіло вміти розмовляти іноземною мовою. Але, мабуть, вчитися зараз уже пізно.

— Сподіваюся, вам сподобається те, що я для вас замовив, — каже

Ендрю майже ніяково.

— Я впевнена, що сподобається, — усміхаюся йому. — Адже у вас

чудовий смак. Ну, тобто, щоб це зрозуміти, достатньо глянути на ваш

будинок. Чи все в ньому облаштовувала Ніна?

Ендрю відпиває ще один ковток із наново наповненого келиха.

— Ні. Це мій будинок, більшість декорувальних робіт усередині вже

була виконана до нашого весілля. Власне, навіть не просто до весілля, а й до знайомства.

— Серйозно? Більшість чоловіків-бізнесменів надає перевагу

холостяцьким гніздечкам, перш ніж споважніти.

Він форкає.

— Ні, мене таке ніколи не цікавило. Я на ту мить уже був готовий

одружитися. Напередодні нашого знайомства з Ніною я був

заручений…

Напередодні знайомства з Ніною? Тобто? Він що, має на увазі, що

через Ніну розірвав заручини?

— Хай там як, — каже Ендрю, — мені тоді кортіло єдиного — стати