Служниця

Він жодного уявлення не має про моє життя. Про те, де для мене

минули ці останні десять років.

— Я жодного разу не була на Бродвеї.

— Тоді ви просто мусите поїхати! Я наполягаю!

— Так, але… — Глибоко вдихаю. — Річ у тім, що мені просто нема з

ким туди поїхати. А самій не хочеться. Тому, як я вже сказала, доведеться відмовитися.

Ендрю якусь мить дивиться на мене, задумливо потираючи пальцем

коротку щетину на підборідді.

Аж тоді раптом каже:

— З вами поїду я.

Скидаю брови.

— А чи ви впевнені, що це хороша ідея?

Він вагається.

— Я знаю, що Ніна трохи ревнива. Але ми не можемо дозволити, щоб квитки за грубі гроші отак-от просто змарнувалися. Крім того, те, що ви досі жодного разу не бачили вистави на Бродвеї, — це просто

злочин. Тож буде весело.

Еге ж, буде весело. От саме це мене й лякає, хай йому грець.

Уявляю собі цей вечір. Уявляю, як ми заїжджаємо на Мангеттен у

«БМВ» Ендрю, як сидимо в партері під час одного з найпопулярніших

шоу на Бродвеї, потім заходимо перекусити до одного з місцевих

ресторанів і замовляємо по келиху просеко. Як спілкуємося й не

переймаємося через те, що от-от вигулькне Ніна та злостиво

витріщиться на нас.

Просто-таки запаморочливо спокуслива перспектива.

— Так, авжеж, — кажу я. — Поїдьмо разом.

Обличчя Ендрю осяює усмішка.

— Чудово. Піду перевдягнуся. Спускайтеся десь за годинку, згода?

— Так, згода.

Підіймаючись до себе на горище, не можу позбутися важкого, тривожного відчуття. Хоч як мені кортить поїхати, усе одно поймають

погані передчуття. Мені здається, що, якщо поїду з Ендрю на виставу

сьогодні ввечері, станеться щось моторошне. Хіба не задосить того, що

я вже абсолютно обурливим чином закохалася в Ендрю? Провести з

ним цілий вечір — з ним наодинці… це просто-таки якась жахлива

спокуса.

Але це просто смішно, чорт забирай. Ми просто їдемо на Мангеттен

подивитися виставу.

Ми двоє дорослих людей, які здатні контролювати власні дії. Усе

буде добре.

РОЗДIЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

У джинсах і футболці виставу на Бродвеї не відвідують — це сто

відсотків. Лізу в інтернет. Офіційної інформації про якийсь дрескод

немає, але все одно в джинсах і футболці їхати не годиться. Ендрю он

сказав, що перевдягнеться. Тому й мені треба знайти якусь чепурну

вдяганку.

Проблема в тому, що жодної чепурної вдяганки в мене немає.

Ну, тобто теоретично вона в мене є. У мене цілий оберемок суконь, отриманих від Ніни. Я розвісила їх на плічках, щоб не пожмакалися, але жодну ще не вдягала. Переважно це ошатні сукні, у таких поратися

на господарстві не годиться. Якось дивно правувати пилососом у

вбранні, у якому хіба на бал.

Але сьогодні ввечері в мене таки буде слушна нагода вбратися по-святковому. Можливо, єдина нагода, що я її матиму найближчим

часом.

Найбільша проблема в тому, що всі ці сукні просто-таки засліпливо-білосніжні. Воно й не дивно, бо це улюблений Нінин колір. Але от у

мене він аж ніяк не улюблений. У мене, здається, взагалі немає

улюбленого кольору (та на це звання може претендувати будь-який, за

винятком помаранчевого!). Однак біле мені носити ніколи не

подобалося, бо такі речі дуже швидко брудняться. Доведеться сьогодні

ввечері бути дуже обережною. Та й уся в білому я не буду, бо білих

черевичків у мене все одно немає. Лишень чорні «човники» без

підборів, тому їх і доведеться взути.

Передивляюся сукні й намагаюся визначити, яка з них найбільше

пасуватиме до вечора. Усі вони чудові, усі просто-таки неймовірно

сексуальні. Я вибираю обтислу сукню-коктейль, що сягає мені колін, з

мережаним комірцем. Я вирішила: зважаючи на те, що Ніна значно

огрядніша за мене, це вбрання на мені не здаватиметься таким

обтислим. Але, схоже, моя господиня придбала сукню багато років

тому — вбрання сидить на мені просто бездоганно, наче просто на

мене його шили.

З макіяжем намагаюся не перестаратися. Просто трошки помади, легенька підводка, та й по всьому. Хай там що станеться сьогодні

ввечері, я буду обачною. Адже проблем мені не треба.

У мене немає жодних сумнівів: Ніна бодай запідозрить, що між мною

та її чоловіком щось є, то покладе собі за мету знищити мене.

Ендрю вже чекає на мене у вітальні, коли я спускаюся сходами. Він

вбраний у сірий діловий костюм і краватку в тон. Також він сходив у

душ і поголився. Вигляд у нього… Боже милий, вигляд у нього просто

неймовірний! Запаморочливо вродливий. Такий вродливий, що мені

кортить стиснути його в обіймах. Однак найдивовижніше те, що його

очі вражено розширюються, коли він бачить мене. Гучно вдихає. І

якусь мить ми обоє просто витріщаємося одне на одного.

— Божечки, Міллі. — Ледь тремтливою рукою він поправляє

краватку. — Та ви просто…

Він не завершує речення, і це, мабуть, на краще. Тому що він

дивиться на мене так, як не годиться чоловікові дивитися на жінку, яка

не є його дружиною.