Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Евелін вийшла із залу і повернулася з маленькими білими конусоподібними скляночками холодної води для себе й жінки.

— Щиро вам дякую.

— Що там у місіс Едкок?

Місіс Тредґуд глянула на неї.

— Місіс Едкок? Ви з нею знайомі?

— Ні, не знайома, просто ви щойно казали, наче вона чимось вихвалялася.

— Ага, так, казала… Ну, вчора за вечерею місіс Едкок розповідала нам, що все в її будинку — справжній антикваріат. Понад п’ятдесят років. Казала, що все, чим вона володіє, коштує купу грошей. Я сказала місіс Отис: «Ось я розпочала життя, не варте взагалі нічого, а тепер перетворилася на безцінний антикваріат. Мабуть, теж коштую кругленької суми на ринку».

Вона засміялася, задоволена своєю вигадкою, а тоді на якусь мить замислилась.

— Цікаво, що сталося з усіма тими маленькими іграшковими порцеляновими тарілочками й тим маленьким цапиним візочком, з якими ми колись гралися?

Щосуботи ми каталися на візочку, в який запрягали цапа. Цей візок змайстрував тато спеціально для нас, дівчат. Ця розвага здавалася нам більш захопливою, ніж подорож до Парижа. Я б не здивувалася, якби виявилося, що той старий цап досі живий. Його звали Гаррі… Гаррі-цап! Він їв геть усе!

Вона розсміялася.

— Одного разу Іджі згодувала йому цілий кухоль Леониного дезодоранту для пахв із запахом хризантеми, і він просто злизав його, наче морозиво…

Ми грали в усі види ігор — але ніхто не любив костюмовані ігри більше за Тредґудів. Одного року мама перевдягнула нас, чотирьох дівчат, у чотири костюми різних гральних карт, для конкурсу, що проводився у церкві. Я була трефами, близнючки — чирвами й бубнами, а Ессі Рю — виновою мастю, аж тут слідом за нами входить Іджі як джокер в колоді. Ми здобули перше місце!

Пам’ятаю одне Четверте липня5. Усі дівчата були вдягнені в зоряно-смугасті сукні й паперові корони. Ми були на задньому дворі, поїдаючи домашнє морозиво та очікуючи, коли почнеться феєрверк, аж тут з’являється Бадді, спускаючись задніми сходами, вдягнений у матроське вбрання Леони, з великою краваткою-метеликом на голові, і починає манірно кривлятися. Він передражнював Леону, розумієте? А тоді, наче цього було замало, Едвард, чи Джуліан, чи ще хтось із хлопців виніс надвір патефон і завів його, поставивши «Арабського шейха», а Бадді витанцьовував по всьому двору щось непристойне. Ми й роки по тому сміялися, згадуючи це. Потім Бадді щиро розцілував Леону. Йому можна було пробачити все.

5

День незалежності США.

Коли стемніло, тато найняв піротехніків, аби ті влаштували видовище для всього міста… Зібралося все кольорове населення Трутвілля. Оце була вистава! Феєрверки вибухали, освітлюючи ціле небо. І, звичайно ж, усі наші хлопці божеволіли, запускаючи власні вертушки. Потім, коли все завершувалося, ми повертались до приміщення, сідали у малій вітальні й слухали, як Ессі Рю гримить по клавішах. Вона грала «Слухайте пересмішника», «Нола» чи ще якусь пісню, популярну в тому році. А Іджі сиділа на дереві та підвивала їй.

Здається, Іджі завжди була у штанях на підтяжках і босою. Це теж непогано. Вона зіпсувала б будь-яку гарну сукню, лазячи вгору-вниз по деревах, як вона любила. Також вона завжди ходила на полювання й риболовлю з Бадді та іншими братами. Бадді казав, що Іджі стріляє не гірше за будь-кого з хлопців. Вона була гарненькою дівчинкою, от тільки коли Бадді обстриг її, можна було присягтися, що перед вами маленький хлопчик.

Але всі дівчата Тредґуди були гарні. О, я не кажу, що вони не докладали до цього зусиль. Особливо Леона. Вона була найпихатіша з дівчат, і їй геть бракувало почуття гумору щодо цього.

Звичайно ж, я дуже вирізнялася серед них, як біла ворона через свій високий зріст. Я звикла трохи сутулитися через це, але мама Тредґуд зазвичай казала: «Нінні, великий Господь створив тебе високою, аби ти була ближчою до небес…» Але зараз я вже не така висока, як була колись. Старіючи, ми якось усихаємо.

Хіба не кумедна річ — волосся? Стільки людей просто шаленіють через нього. Звісно, мені це здається цілком природним. Згадка про волосся проходить крізь усю Біблію: і Самсон, і та Савська жінка, і та дівчина, що мила Ісусові ноги своїми косами… Хіба не дивно, що негри прагнуть мати пряме волосся, а ми завжди хочемо кучеряве? Колись я мала каштанове волосся, а тепер використовую фарбу «Сілк енд Сілвер» номер п’ятнадцять… Раніше користувалася номером шістнадцять, але від нього моє волосся було занадто темним, аж явно фарбованим.

А тоді я просто скручувала його у вузол і йшла по своїх справах. Але не міс Леона. Її волосся завжди було болючою темою між нею та Іджі. Здається, Іджі було років дев’ять чи десять, коли вона побувала в Трутвіллі, де гралася з дітьми, і повернулась додому з вошами. Тож нам усім довелося вимити голови сумішшю сірки, гасу й жиру. Ніколи не чула стільки крику й вереску. Можна було подумати, що Леону живцем спалюють на вогнищі. Після цього Леона не розмовляла з бідолашною Іджі.