Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»

Ессі розповіла мені, що цього року Стенлі Чарльз має на складах повно органів і роялів, які треба швиденько розпродати, і якщо ви прийдете й назвете її ім’я, отримаєте знижку. Магазин розташований у самому центрі Бірмінгема, просто перед трамвайною зупинкою, поряд із «Хот-догами Ґаса».

До речі, з вивіски «Салону краси Опал» відпала літера «О» і ледве не влучила в голову Бідді Луїз Отис. Опал радіє, що клієнтка не постраждала, та хіба не дивний збіг, що прізвище місіс Отис теж починається на «О»? Джуліан обіцяв на цьому тижні приставити літеру на місце, але Бідді заявила, що відтепер ходитиме лише через чорний хід.

Дот Вімз

P. S. Опал каже, що отримала партію накладних буклів… Тож якщо вам у котромусь місці потрібне додаткове волосся… Вона вас запрошує.

Вулиця Роудс-Сьоркл, 212

Бірмінгем, Алабама

5 січня 1986 р.

Евелін Кауч сиділа, замкнувшись, у своїй кімнаті для шиття і доїдала другу порцію морозива з шоколадною стружкою з «Баскін-Роббінс». Застиглим поглядом вона дивилась на стіл, завалений горою викройок для шиття з журналу «Баттерік»7 — колись у пориві добрих намірів вона придбала все це і з того дня не торкалася. Ед був у своєму лігві, зайнятий переглядом футбольної гри, і це було їй на руку. Останнім часом, щоразу, як вона їла щось жирне, він дивився і з насмішкою питав: «Це теж входить до твоєї дієти?»

7

Мається на увазі модний журнал, який випускало видавництво Ебенезера Баттеріка з 1867 року. Журнал містив викрійки для шиття і новини зі світу моди.

Вона збрехала продавцеві в «Баскін-Роббінс», сказавши, що морозиво — на свято її онукам. Вона навіть не мала онуків.

Евелін було сорок вісім років, і вона загубилася десь по дорозі.

Усе у світі змінювалося так швидко. Поки вона, як заведено, виховувала двох дітей — «хлопчика для нього й дівчинку для неї» — світ, у якому вона жила, перетворився на місце, якого вона зовсім не знала.

Вона розучилася сприймати жарти. Усі вони тепер здавалися такими ницими, а мова просто шокувала її. Вона в її віці ніколи в житті не промовила слова на букву «б». По телевізору Евелін переважно дивилася старі фільми й повтори «Шоу Люсі». Під час війни у В’єтнамі вона вірила тому, що казав їй Ед: що це правильна й необхідна війна, а всі, хто проти, — комуністи. Коли згодом, набагато пізніше, вона дійшла переконання, що війна не могла бути такою вже правильною та необхідною, було пізно — по телебаченню вже йшла Джейн Фонда зі своїми вправами, і нікого, зрештою, не цікавило, що думає Евелін. Вона досі сердилась на Джейн Фонду та мріяла, щоб та зникла з телевізора й припинила вимахувати своїми худющими ногами.

Не можна сказати, що Евелін взагалі не докладала зусиль. Вона намагалася виховувати в сині чутливість, але Ед так налякав її, пригрозивши, що той виросте гомиком, що вона віддалилася і втратила порозуміння з сином. Навіть тепер він здавався їй чужою людиною.

Діти в усьому обігнали її. Донька Дженіс у п’ятнадцять років знала про секс більше, ніж у той самий час знала Евелін. Щось пішло не так.

Коли вона навчалася в середній школі, усе було так просто. Існували гарні дівчата й погані дівчата, і кожен знав, хто є хто. Ти або належиш до тієї чи іншої компанії, або ні. Евелін належала до обраних, «вищого суспільства». Вона не знала жодного імені осіб, які входили до шкільної банди, жодного з хлопців у завужених штанах та їхніх подружок у прозорих нейлонових блузах і з брас­летами на ногах. У її колі заведені були армійська стрижка, застебнуті під шию смугасті бавовняні сорочки, відпрасована форма кольору хакі для хлопців і блузи-матроски з круглими значками для дівчат. На зустрічах їхнього клубу вони з подружками викурювали по одній цигарці «Кент», а на піжамних вечірках можна було випити пива. І все. Ніяких пестощів нижче шиї.

Пізніше вона почувалась дурепою, супроводжуючи доньку, коли тій підбирали протизаплідний ковпачок. Сама Евелін берегла себе до шлюбної ночі.

І це було потрясіння. Ніхто не попереджав її, що буде так боляче. Вона так і не навчилася насолоджуватися сексом. Щоразу, як вона намагалась розслабитись, у її голові виринав образ поганої дівчинки.

Вона ж була гарною дівчинкою, завжди поводилася як леді, ніколи не підвищувала тону, завжди всім поступалася, з усім рахувалася тощо. Вона передбачала, що десь за обрієм на неї чекає винагорода, такий собі приз. Та коли донька спитала її, чи вона коли-небудь кохалася з кимось, окрім чоловіка, і вона сказала: «Звісно ж, ні», — відповіддю доньки було: «О мамо, як це тупо. Ти навіть не знаєш, чи він гарний коханець, чи ні. Який жах!»

Це була правда. Вона не знала.