Сміттяр

 - Першим? - недовірливо перепитав він. - Ти впевнена?

 - Ну звісно, старечою деменцією я ще не страждаю, - трішки ображено, але насправді з гордістю відповіла міссіс Пітерсон.

***********

 - Теде, як це ти умудрився стати першим у групі? - здивовано спитав Ерік уранці в понеділок, коли вони знову зустрілися в парку. Дощ уже не накрапав, але хмарилося та, як і раніше, було вітряно.

 - Треба вміти, - усміхнувся Тед краєчком губ. Він зробив красномовний жест, потерши великим пальцем правої руки об решту пальців.

 - Ти що, заплатив комусь?

 - Ага, куратору. А що? Чого я маю вчити ту всю фігню, котра мені в житті не знадобиться?

Ерік спантеличено мовчав. Він навіть не знав, що таке можливо.

 - Я там тобі трохи грошей перекинув на картку. - Тед плеснув його по плечу. - А то раптом захочеш  собі дівчину підчепити, зводити кудись...

При згадці про гроші Ерік подумки порахував до десяти, а потім сказав:

 - Ти ж обіцяв подарувати мені мотоцикл, правда?

 - Ну, звісно... А що таке, тобі цього мало?

 - Ні, все нормально. Але, якщо я зараз захочу його продати, ти не заперечуватимеш?

Тепер уже Тед здивовано витріщився на товариша.

 - А що трапилося? В борги якісь вліз?

 - Ну, можна й так сказати... Я програв трохи... в карти.

Чергова брехня, вже невідомо яка  за рахунком, пролунала дуже правдоподібно.

- Ну ти, брат, даєш! - присвиснув Тед - Не чекав від тебе такого!

 - То що з "Харвеєм"? - спитав Ерік трохи навіть роздратовано.

 - Він твій. Хочеш - продавай, мені все одно. Ключі від гаража лежать у верхній шухляді письмового столу. Тільки я сподіваюся, батькова машина залишиться на місці...

 - Я більше в такі ігри не граю, не турбуйся, - холодно  відповів Ерік.

30

Розмістивши оголошення в Інтернеті, Ерік швидко знайшов покупця на мотоцикл та отримав за нього потрібну суму. Чи було йому шкода втрачати омріяну річ? Він намагався про те не замислюватися. Гроші хлопець приніс до університету та, покликавши Джулію до умовленого місця на горішньому поверсі, передав  їй.

 - Віднесеш це Денові. - сказав він. - Тільки ні в якому разі не говори, що їх тобі дав я.

- А як же мені пояснити появу такої кругленької суми? - спитала дівчина. - Дену відомо, що в мене та моїх рідних великих статків немає.

 - Скажеш... - Ерік на мить задумався. - Скажеш, що це якийсь благодійний фонд, дізнавшися про проблеми його сім'ї, вирішив допомогти. Мовляв, його батько заслужений вчитель і все таке... Одним словом, придумаєш щось.

 - Добре, - Джулія подивилася на нього з деяким сумнівом. - Але ж ці гроші потім треба буде тобі віддати? Тут досить багато...

 - Нічого не треба, - буркнув Ерік. - Для мене це, так - гроші на кишенькові витрати...

Він повернувся і швидко побіг униз сходами.

************

А життя тривало, все йшло своєю чергою, ніяких особливих пригод більше не відбувалося.  Ерік записався на усі, які тільки були доступні першокурсникові, семінари, лекції та факультативи, він прагнув за той час, що залишився до кінця семестру, встигнути зробити чим побільше. Відповідно. вільного часу він практично не мав.

Правда, з Поллі вони регулярно зустрічалися в університетській їдальні, час від часу і після пар вибиралися в кіно чи до кав'ярні,  базікали про все на світі, але до того, що відбулося між ними на день народження дівчини, більше не поверталися. Іноді Ерікові здавалося, що то був тільки сон. Есемесок він, навчений гірким досвідом, теж їй більше не писав.

Але знайшлося для них ще одне "місце зустрічі" - Поллі несподівано записалася на той самий факультатив з астрономії, що й Ерік. Його вів літній професор Морган, якого усі в університеті вважали трохи дивакуватим. Ще б пак - він залюбки вітав на своїх заняттях усіх, хто тільки заходив "на вогник", незважаючи на те, що, можливо, ці студенти, як-от Поллі, здобували спеціальність, котра з  астрономією не мала жодних точок пересікання. "На вогник", можна сказати, у прямому значенні слова - тому що заняття проводилися увечері в маленькій обсерваторії, де було все необхідне обладнання для спостереження за небесними тілами.  Професор Морган дуже любив свою справу і, що особливо сприяло його популярності , - міг розповісти про найскладніші наукові теорії так, що його розуміли усі без винятку. Тож не дивно, що зазвичай на цих вечірніх заняттях яблуку не було де упасти.

Ерік та Поллі сідали поруч і уважно слухали викладача. А останнім часом вони ще й почали залишатися після закінчення занять, щоб мати можливість про щось запитати ( в основному, цим займався Ерік, а Поллі тим часом спостерігала у телескоп за зорями). Потім професор зачиняв обсерваторію, і вони втрьох ішли додому ( виявилося, викладач жив  на сусідній вулиці ).

Такі неквапливі прогулянки нічним містом теж перетворювалися на своєрідні лекції, тема яких часто задавалася випадково, але від того вони були ще цікавішими.

От і цього дня почалося все з того, що Поллі  спитала у професора Моргана: