Снігопад

Нґ ніяк не реагує. Він просто нерухомо сидить кілька секунд, обмірковує сказане, ніби його клієнтів постійно гарпунять. Мабуть, у нього є ментальна база даних на всіх, хто користувався його цяцьками, і того, що з ними сталося.

— Я казав йому, що це бета-версія, — пояснює Нґ. — І він мав би здогадатися не використовувати «Голос розуму» в ближньому бою. З викидного ножа було б більше толку.

— Згоден. Але він надто захопився.

Нґ знову випускає дим, розмірковуючи вголос.

— Як ми переконались у В’єтнамі, потужна зброя здатна настільки захопити людину, що її вплив можна порівняти із впливом психоактивних наркотиків. Як і ЛСД, що може переконати людей, що вони вміють літати — і люди справді викидатимуться з вікна, зброя робить людей надто самовпевненими. Затуманює тактичне мислення. Саме це сталося з Риб’ячим Оком.

— Матиму це на увазі.

— В якому середовищі ви маєте намір використовувати «Голос»?

— Завтра вранці мені треба захопити авіаносець.

— «Ентерпрайз»?

— Так.

— Знаєте, — каже Нґ, в якого явно настрій побалакати, — є один хлопець, що захопив ядерну субмарину, озброєний лише шматком скла...

— Так, знаю — він і вбив Око. Можливо, з ним теж доведеться мати справу.

Нґ сміється.

— А яка ваша кінцева мета? Самі знаєте, ми в цьому лайні разом варимося, тож кажіть прямо.

— Наразі я волів би не говорити зайвого..

— Для цього вже запізно, Хіро, — каже ще один голос. Хіро озирається — це Дядечко Енцо, якого секретарка пропускає у двері, й цього разу Хіро бачить жагучу італійку. За кілька кроків позаду — невеличкий азійський бізнесмен із секретарем відповідної зовнішності.

— Коли ви прибули, я дозволив собі їх викликати, — пояснює Нґ, — щоб у нас була справжня нарада.

— Радий зустрічі, — вітається Дядечко Енцо, киваючи Хіро. Той кланяється у відповідь.

— Вибачте за машину, сер.

— Не переймайся, — відмахується Дядечко Енцо.

Маленький азіат уже зайшов, і нарешті Хіро його впізнає — його світлина висить на стіні кожного Великого Гонконгу містера Лі.

Кімната заповнюється привітаннями і поклонами. Раптом в офісі просто з нічого виникають іще кілька стільців, і кожен сідає на свій. Нґ виходить з-за столу, і вони утворюють коло.

— Давайте відразу до суті, бо я припускаю, Хіро, що твоє становище значно загрозливіше, ніж наше, — пропонує Дядечко Енцо.

— Саме так, сер.

— Ми б усі хотіли знати, що за фігня відбувається, — каже містер Лі. У його англійській майже не відчувається китайського акценту; вочевидь, його милий і трішки дуркуватий публічний образ — лише прикриття.

— Що ви вже знаєте?

— Трохи того, трохи сього, — відказує Дядечко Енцо. — А ти що з’ясував?

— Майже все, — відповідає Хіро. — А коли поговорю з Хуанітою, знатиму решту.

— У такому разі в тебе на руках дуже і дуже цінна інформація, — визнає Дядечко Енцо. Він сягає рукою в кишеню, дістає гіперкартку і подає Хіро. На картці написано:

ДВАДЦЯТЬ П’ЯТЬ

МІЛЬЙОНІВ

ДОЛАРІВ

ГОНКОНГУ

Хіро бере картку.

Десь у Реальності два комп’ютери обмінюються викидами електронного шуму, і гроші переходять з рахунку Мафії на рахунок Хіро.

— Не забудь про частку Y. Т., — попереджає Дядечко Енцо.

Хіро киває. Ще б пак!

Розділ 56

— Я приїхав на Пліт у пошуках програми, точніше, антивірусної програми, яку п’ять тисяч років тому написав шумерський діяч на ім’я Енкі — нейролінгвальний хакер.

— Що це означає? — не розуміє містер Лі.

— Це означає, що він умів програмувати мозок людей за допомогою вербальних потоків даних, відомих як нам-шуб.

Нґ незворушний. Він знову затягується цигаркою, гейзером випускає дим угору, спостерігає, як під стелею розсіюються сувої диму.

— І яким є механізм?

— У людини в голові є два типи мови. Мова, яку ми використовуємо зараз — набута, під час вивчення вона залишає в мозку чіткі моделі. Але існує мова, зав’язана на глибинних структурах мозку, спільна для всіх. Ці структури складаються з базових нейронних зв’язів, що уможливлюють засвоєння мов високого рівня.

— Лінгвістична інфраструктура, — припускає Дядечко Енцо.

— Так. Гадаю, «інфраструктура» і «глибинні структури» — приблизно те саме. Коротше, за певних умов ми можемо отримати доступ до цих частин мозку. Глосолялія, або ж безладне продукування звуків — це інструмент виведення, в цьому процесі глибинні структури отримують доступ безпосередньо до мовленнєвого апарату і виводять інформацію в обхід вищих, набутих мов. Віднедавна це вже не є таємницею.

— Тобто існують інструменти введення, правильно? — уточнює Нґ.

— Саме так. Це працює навпаки. За певних умов ваші вуха — чи очі — можуть прив’язуватися до глибинних структур, оминаючи функціонал вищих мов. Тобто якщо хтось знає правильні слова, може їх вимовити чи показати потрібні візуальні символи, він зможе обійти всі захисні системи і отримати доступ до стовбура головного мозку. Обвалити його, як комп’ютерну систему, обійти захисні модулі і під’єднатися до ядра, через нього отримавши повний контроль над машиною.

— У такій ситуації власники комп’ютерів будуть безпорадними, — робить висновок Нґ.