Снігопад

— Гаразд, послухай, Хуаніто, я за тебе радий. Але наразі в нас є маленька проблема. Ми оточені мільйонами людей, і всі вони хочуть нас убити. Ти можеш паралізувати їх усіх?

— Можу. Але тоді вони помруть.

— Ти знаєш, що робити далі, Хуаніто?

— Запустити нам-шуб Енкі, — каже вона. — Вавилон.

— То вперед.

— Є нагальніша проблема. Контрольна вежа.

— Окей, тоді готуйся захопити табличку, а я приберу на рубці.

— І як ти це зробиш? Протнеш їх мечами?

— Так. Ні для чого іншого мечі не придатні.

— Тоді поміняймося місцями, — пропонує Хуаніта. Підводиться і рушає через ангар.

Нам-шуб Енкі — глиняна табличка у глиняній оболонці, вкритій клинописними відповідниками наліпок на небезпечних матеріалах. Все розбилося на десятки шматків. Більшість у плівці, але частина розлетілась по гелікоптерному майданчику. Хіро збирає уламки з палуби і складає докупи.

Поки він розрізає пластикову обгортку, Хуаніта вже махає рукою з вікна на верхівці контрольної вежі.

Хіро збирає всі фрагменти, які здаються частинами оболонки, і складає окремо. Потім компонує табличку, відділяючи її уламки від решти. Так одразу й не збагнеш, як їх стулити докупи, а часу гратися в пазли немає, тож Хіро вмикає окуляри, заходить в офіс, через комп’ютер робить віртуальну світлину фрагментів і викликає Бібліотекаря.

— Сер?

— На гіперкартці — зображення розбитої глиняної таблички. Ти знаєш якесь програмне забезпечення, що зможе скласти фрагменти?

— Хвилинку, сер. — У руках Бібліотекаря з’являється гіпер-картка, він передає її Хіро. На картці — зображення вже цілої таблички. — Вона виглядає ось так.

— Вмієш читати шумерською?

— Так, сер.

— Можеш прочитати табличку вголос?

— Так, сер.

— Тоді приготуйся. Тільки зачекай хвилинку.

Хіро підступає до підніжжя контрольної вежі. Там двері, які виводять його на східці. Він піднімається на місток — дивне поєднання залізної доби і хай-теку. Хуаніта вже чекає, оточена мирно поснулими підключеними. Вона вмикає мікрофон, що стирчить з комунікаційної панелі на гнучкій ніжці — той самий мікрофон, в який нещодавно говорив єн.

— Трансляція наживо на весь Пліт, — пояснює вона. — Вперед.

Хіро переводить комп’ютер на гучний зв’язок і стає біля мікрофона.

— Бібліотекарю, давай.

Із гучномовця лунає ланцюжок складів.

Посеред процесу Хіро дивиться на Хуаніту — та стоїть у дальньому кутку, заткнувши вуха пальцями.

Унизу, біля підніжжя сходів, підключені починають говорити. Глибоко всередині «Ентерпрайза» озиваються все нові й нові люди. У їхній мові жодного сенсу. Просто белькотання.

Контрольна вежа оточена зовнішнім помостом. Хіро виходить на нього і прислухається до Плоту. Звідусіль лунає приглушене ревіння — але не хвиль чи вітру, а сили-силенної спущених з повідка голосів, що заходяться в змішанні мов.

Хуаніта також виходить послухати. Хіро помічає, як у неї з вуха витікає кров.

— У тебе кров.

— Я знаю. Польова хірургія, — відповідає вона. Її голос напружений і неспокійний. — Я спеціально для такого випадку носила при собі скальпель.

— Що ти зробила?

— Просунула лезо під антену і відрізала дріт, що йде в череп.

— Коли ти встигла?

— Поки ти був на палубі.

— Нащо?

— А ти як думаєш? — відповідає вона. — Щоб не постраждати від нам-шубу Енкі. Хіро, я тепер нейролінгвальна хакерка. Щоб отримати ці знання я пройшла вогонь, воду і мідні труби. Ти ж не думав, що я погоджусь на лоботомію?

— Якщо ми звідси виберемося, будеш зі мною?

— Звісно. А тепер давай вибиратися.

Розділ 62

— Чувак, це просто моя робота, — каже Y. Т. — Цей тип, Енкі, хотів передати Хіро повідомлення, і я його доставила.

— Заткнися, — кидає Райф. Не роздратовано, просто хоче, щоб вона замовкла, бо зараз, коли всі його зомбі навалилися на Хіро, це вже не має значення.

Y. Т. визирає з вікна. Вони летять над Тихим океаном, тримаються доволі низько, тож вода під ними проноситься дуже швидко. Вона не знає, з якою саме швидкістю вони летять — але, мабуть, досить-таки швидко. Вона завжди вважала, що океан має бути блакитним, проте насправді він виявляється найнуднішого сірого кольору, який тільки можна уявити. Нескінченні милі сірої барви.

За кілька хвилин їх наздоганяє ще один гелікоптер, летить поруч, доволі близько, тримає стрій. Це гелікоптер RARE, в ньому повно медиків.

Крізь скло кабіни вона бачить, що в гелікоптері сидить Ворон. Спершу їй здається, що той досі непритомний — скрутившись, він нерухомо застиг у кріслі.

А тоді він підводить голову, і Y. Т. помічає, що він підключений до Метасвіту. Піднімає руку і на мить знімає окуляри, визирає у вікно і бачить, що вона на нього дивиться. Вони зустрічаються поглядами, і її серце починає тріпотіти, ніби кролик у целофановому пакеті. Він посміхається і махає їй рукою.

Y. Т. відхиляється на спинку крісла й опускає на вікно шторку.

Розділ 63