Снігопад

Райф починає щось підозрювати, гелікоптер підлітає вище, відриваючи кур’єрів від скейтів, але дорогою їде автопричіп, він струшує невеличку армію кур’єрів — до нього, мабуть, вчепилася їх добра сотня, — і наступної миті всі їхні МагнаПуни злітають у повітря, щонайменше половина їх кріпиться з першої спроби. Гелікоптер смикається, просідає, і всі кур’єри опиняються на землі. Їх наздоганяють іще два десятки кур’єрів і також чіпляються за гелікоптер, а хто не може вчепитися за нього — хапається за іншого кур’єра, щоб додати і своєї ваги. Гелікоптер кілька разів намагається злетіти, але марно — тепер він усе одно що приварений до асфальту.

Вертушка починає падати. Кур’єри порскають навсібіч, тож удар припадає точно в центр радіально розкиданих гарпунних линв.

Тоні, охоронець, вилазить із відчинених дверей, рухається повільно, переступає через плетиво тросів, якимось дивом зберігаючи рівновагу і гідність. Іде від вертольота, поки не виходить з-під лопатей, потім дістає «узі» і випускає у повітря коротку чергу. Кричить:

— Ану з’їбали нахуй від мого вертольота!

Кур’єри, власне кажучи, так і роблять. Вони ж не дурні. Y. Т. вже тут, у безпеці, на землі, місію виконано, Код закрито, навіщо далі діставати чуваків з гелікоптера? Кур’єри від’єднують гарпуни і змотують линви.

Тоні роззирається і бачить Y. Т. Та йде просто до гелікоптера. Забите тіло рухається незграбно.

— Залазь назад, везуча ти сучка! — наказує охоронець.

Y. Т. піднімає руків’я нічийного гарпуна, якого ще не змотали. Натискає на кнопку, яка вимикає електромагніт, наконечник відпадає від броні вертольота. Вона змотує гарпун, аж поки між руків’ям та магнітом залишається десь із сорок футів линви.

— Якось я читала про чувака, якого звали Ахав, — каже кур’єрка, розкручуючи гарпун над головою. — Його линва обкрутилася навколо істоти, яку він хотів загарпунити. Це була величезна помилка.

І відпускає гарпун. Голівка пролітає крізь лопаті неподалік від хрестовини, вона бачить, як линва починає намотуватися на делікатні деталі гвинта, ніби ґарота на шию балерини. Крізь лобове скло помічає реакцію Саші, їй видно, як він очманіло клацає перемикачами, смикає важелі, як його рот вивергає невпинний потік російської лайки. Руків’я гарпуна вилітає в неї з рук, вона бачить, як його затягує в центр, ніби в чорну діру.

— Він, мабуть, просто не знав, коли треба зупинитися. Як деякі інші люди, — додає вона.

Тоді повертається і йде геть. Y. Т. чує, як позаду шматки металу починають сходити зі звичних орбіт і врізатися один в одного на величезній швидкості. Райф уже давно зрозумів, що й до чого, він біжить по шосе, в одній руці тримаючи напівавтоматичний пістолет, шукаючи машину, яку можна було б перехопити. А вище, над ними, за всім цим спостерігають із гелікоптера RARE; Райф дивиться на нього і махає вперед рукою, вигукуючи:

— До LAX! Лети до LAX!

Гелікоптер закладає останнє коло, звідти видно, як Саша глушить двигуни зруйнованого вертольота, як розлючені кур’єри долають і роззброюють Тоні, Френка та президента, як Райф стоїть на краю лівої смуги і голосує, зупиняє машину піцерії «Коза Ностра», витягує з неї водія. Але Ворону до всього цього байдуже. Він дивиться у вікно лише на Y. Т., і коли гелікоптер нарешті нахиляється вперед і прискорюється в ніч, алеут шкіриться і показує великий палець. Y. Т. закушує губу і махає йому рукою: па-па. На цьому їхні стосунки закінчуються — хочеться вірити, назавжди.

Y. Т. позичає дошку в наляканого скейтера, проїжджає вулицею до найближчого «Купи-й-Лети» і починає телефонувати мамі, щоб та підвезла її додому.

Розділ 68

Хіро губить Ворона з поля зору за кілька миль від Середмістя — але це вже байдуже, він їде прямісінько на площу і починає на великій швидкості кружляти навколо амфітеатру: здається, ніби навколо постав паркан із його аватара. Ворон прибуває за кілька секунд. Хіро злітає з орбіти і мчить прямо на нього, вони зближуються, наче пара середньовічних лицарів. Хіро втрачає руку, а Ворон — ногу. Кінцівки котяться по землі, Хіро відкидає катану й іншою рукою дістає вакідзасі — ним однаково легше відбивати випади Воронового ножа. Він підрізає Ворона саме тоді, коли той збирається злетіти вниз, до сцени амфітеатру, і змушує того відвернути вбік; інерція Ворона за пів секунди відносить його на пів милі. Хіро їде навздогін за ним, керуючись кількома небезпідставнима здогадами: він знає цю місцевість, як Ворон — алеутські течії, і ось вони вже мчать вузькими вуличками фінансового центру Метасвіту, вимахуючи довгими ножами, шинкуючи сотні випадкових аватарів, котрі трапляються їм на дорозі.

Але, здається, вони так і не вражають один одного, — надто велика швидкість, надто малі цілі. Поки що Хіро щастить — він загнав Ворона в азарт поєдинку, змусив відволіктися на бій. Але Ворону цього не треба, він без проблем може повернутися в амфітеатр і не вбиваючи Хіро.

Нарешті Ворон це збагнув. Він ховає ножа і пірнає у провулок поміж хмарочосів. Хіро їде за ним, але коли дістається вулиці, Ворона вже ніде немає.