Снігопад

Доставлятор не знає напевне, що в таких випадках стається з водієм, але чутки до нього доходили. Більшість піци доставляють у вечірні години, які Дядечко Енцо вважає своїм особистим часом, — а як би ви почувалися, якби вам довелося відірватися від вечері у родинному колі, щоб зателефонувати навіженому педрилі в якомусь міськлаві та запобігати перед ним через запізнілу піцу? Дядечко Енцо не для того убив п’ятдесят років на службі сім’ї та країні, щоб у віці, коли більшість людей грають у ґольф та панькаються з онуками, його витягували з гарячої ванни і змушували падати ниць і цілувати ноги якимось шістнадцятирічним гівноскейтерам, чию пепероні привезли на тридцять першій хвилині. Боже милостивий! Від самої думки про це Доставлятор починає частіше дихати.

Але інакше він і не працював би на «Піцу Коза Ностра».

Знаєте чому? Бо є щось у тому, щоб жити на межі. Це ніби бути пілотом-камікадзе. Розум ясний. Інші люди — дрібні клерки, перевертальники бурґерів, інженери-програмісти, цілий словник безглуздих професій, із яких складається Життя в Америці, — вони просто покладаються на стару добру конкуренцію.

Перевертай бурґери чи виловлюй баґи у програмах швидше і краще, ніж твій однокласник перевертає чи виловлює за два квартали від тебе, бо в нас же конкуренція, люди помічають такі речі. Йобані щурячі перегони. У «Піці Коза Ностра» конкуренції нема — конкуренція суперечить мафіозній етиці. Ти стараєшся з усієї сили не тому, що хтось робить те саме за два квартали від тебе. Ти стараєшся, бо на кін поставлено геть усе: твоє ім’я, твоя честь, твоя родина, твоє життя. Можливо, у перевертальників бурґерів середня тривалість життя й більша — але запитайте-но себе, що це за життя. Ось тому ніхто, навіть ніппонці, не доставляє піцу швидше за «Коза Ностра». Доставлятор гордо носить свій костюм, гордо водить машину, гордо ступає тротуарами незліченних міськлавних будинків, похмура постать, чорна, як ніндзя, з піцою на плечі, а на ній червоні світлодіоди гордо випромінюють у ніч: 12:32, чи 15:15, чи, зрідка, 20:43.

Доставлятора зареєстровано у «Піці Коза Ностра» #3569, яка здійснює доставки в Долину. Південна Каліфорнія ніяк не може вирішити, що їй робити: взятися за розум чи просто повіситися. Доріг для такої кількости людей не вистачає, і корпорація «Прямодор» постійно будує нові. Для цього доводиться зносити цілі житлові масиви, але всі ці комплекси із сімдесятих та вісімдесятих існують саме для того, щоб їх зносити, правда? Ні тобі узбіччя, ні школи — нічого. Там немає поліції, імміграційного контролю, непрохані гості можуть тинятися де завгодно, і їх не те що не обшукають — ніхто навіть не наїде на них. От міськлав — це вже місце для життя, місто-держава із власною конституцією, кордонами, законами, копами — всім.

Якось Доставлятор був капралом у силах державної безпеки Ферм Меррівейл. Його звільнили, бо взявся за меч під час затримання упізнаного зловмисника. Проштрикнув мечем сорочку, делікатно ковзнув лезом по шиї і пришпилив до кострубатої вінілової обшивки будинку, до якого й намагався вломитися злодюга. Вважав це мало не бездоганним затриманням, але його все одно викинули, бо зловмисник виявився сином віце-канцлера Ферм. Звісно, у цих шісток було виправдання: сказали, що тридцятишестидюймовий самурайський меч не передбачено їхнім Збройним Протоколом. Сказали, що він порушив ПППЗ, тобто Протокол Перехоплення Підозрюваних Зловмисників. Сказали, що зловмиснику було завдано психологічної травми — тепер він боїться столових ножів і варення йому доводиться розмащувати чайною ложечкою. Сказали, що через його вчинок вони зазнали збитків.

Доставлятор був змушений позичити гроші, щоб відкупитися. Власне, позичати довелося у мафії, тож тепер він був у їхній базі даних — відбиток сітківки, ДНК, голосовий профіль, відбитки пальців, відбитки стопи, відбитки долоні: ці мудили просто облили його чорнилом та оцифрували на своїх комп’ютерах відбитки кожної частини тіла, на якій була бодай одна їбуча зморшка. Але це їхні гроші, тому, звісно, позичають вони їх обережно. А коли він подав заяву на зайняття вакантної посади Доставлятора, його радо прийняли, тому що вже знали. Коли він отримав позику, то спілкувався особисто з віце-капо Долини, який пізніше і рекомендував його на ту посаду, тож це було ніби життя в сім’ї. Капець якій страшній, ненормальній, неблагополучній сім’ї.