Сокіл і Ластівка

— Бісова безодня, — повторила Шаша, ледь ворушачи язиком і засміялася.

Похитнувшись, вона схилилася над Логаном і погладила його по голові.

— Бон філь. Фолі філь. Туа фе бон гарсон шво руж. Іль гранді, девенір мон-марі.[38]

— Звісно, — пропищав Гаррі — і з криком відкотився вбік.

Якби він цього не зробив, велетка розчавила б його своєю тушею. Отрута нарешті звалила Шашу. Зі страшенним гуркотом вона гепнулася додолу і більше не рухалася.

Штурман витер піт.

— Уф! Добре, що справа не дійшла до шлюбного ложа. На нас з вами, Епіне, чекали б великі неприємності…

Летиція мовчки перехрестилася.

— Справу зроблено, — сказала вона, піднявши повіку королеви. — Ходімо звідси. Мені кепсько.

— Мені теж. Молодчина, лікарю. У вас справжній талант отруйника. Сподіваюся, що фляга, приготована для наших друзів, виявиться не менш ефективною.

Моя бідна дівчинка, злочинниця задля кохання, квапилася залишити місце вбивства.

— Ходімо вже! — підганяла вона штурмана.

Та коли він першим спустився донизу, Летиція зненацька скрикнула:

— От, дідько! Я десь загубила свій стилет! Певно, внизу. Йдіть, Аогане. Я вас наздожену!

Розгублений, я спостерігав, як вона складає у пелену сукні банани і кокоси, що залишилися після бенкету. Кокоси вона надрізала стилетом, який, виявляється, зовсім не загубився.

Потім моя вихованка дійсно спустилися вниз. Заінтригований, я слідував за нею.

У трюмі порпалися осиротілі малюки. Бідолашні крихітки! Про них я й не подумав, а вони ж загинуть тут без матері.

Летиція поклала фрукти і горіхи на підлогу.

— Мама і дяді люлі-люлі, — сказала вона найстаршому з хлопчиків, прикладаючи складені долоні до вуха і заплющуючи очі. — Довго люлі-люлі. До завтра. Їжте, пийте, нічого не бійтеся. Мама і дяді прокинуться.

Малюк подивився на неї і засміявся. Навряд чи він щось зрозумів, але хапонув банана і запхав до рота.

— Дивись за маленькими.

Летиція погладила його по кучерявій голівці і заспішила назад на палубу.

У мене наче камінь з душі звалився. Тепер я бачив, що дикуни не мертві — вони поснули глибоким сном. У ромі була не отрута, а снодійне!

Та, котрій я віддав своє серце, не кат і не чудовисько. Яке щастя!

Розділ двадцятий Стриб-скок

Лаштування до експедиції в глиб острова забрало всього кілька хвилин. Всіх охопила нетерплячка.

Логан наказав не брати з собою вогнепальної зброї, щоб не обтяжувати себе зайвою вагою, адже хижих тварин на Сент-Моріці немає, а дикуни всі поздихали. Інструменти, за словами штурмана, теж не знадобляться — Пратт залишив у печері все необхідне.

Йшли впорожні. Єдиною ношею була заплічна торба з провізією. Гаррі суворо оголосив, що, поки скарб не буде знайдений і винесений, до спиртного прикладатися заборонено. Але всі й так були немов захмелілі. Проноза пританцьовував на місці від збудження, Кліщ безперестанку кусав свої тонкі губи. Летиція зблідла, ірландець розчервонівся.

— Витягуємо скриньку з коштовностями, переховуємо в надійне місце, — казав він. — Тільки після цього дамо сигнал капітану, що можна висаджуватися. Розподіл проведемо, поки інші перетягатимуть золото і срібло.

Королівський писар вставив:

— Золото і срібло я зважу і перерахую сам. Це власність казни. А скринька буде справедливою винагородою за небезпеку, яку ми пережили.

— Ви, припустімо, до дикунів у пащу не лазили, стояли собі на безпечній відстані, — зауважив мічман. — Буде справедливо, якщо ви отримаєте менше, ніж ми.

— Авжеж! Давши слово — тримайся. — Метр Сальє підозріло примружився. — Я розбираюся у коштовностях, надурити мене вам не вдасться!

— Заспокойтеся, приятелю. — Логан ляснув писаря по плечу здоровою рукою. — Ви власноруч поділите здобич на чотири частини, рівні за вартістю. А потім ми розіграємо їх, кинувши жереб.

Я помітив, як штурман крадькома підморгнув Летиції.

Ця суперечка відбулася вже на шляху до гірського масиву. Йшли через густі джунглі, лавіруючи між болотами і ковбанями, за маршрутом, відомим тільки Логану.

Біля поваленої пальми ірландець зробив невеликий перепочинок.

— Настав час домовитися про правила гри. Як дістатися до скарбу, знаю один я. І ділитися знанням не збираюся. Я вам, хлопці, звісно, довіряю, але не до такої міри. Раптом ви надумаєтеся, що вигідніше поділити здобич на три частини, а не на чотири?

Він зареготав, але більше ніхто не засміявся. Всі зосереджено слухали.

— Тому дорогу до скарбу я поділю на три шматки. Кожен із вас знатиме лише свій відрізок. Хто не згоден — може вшиватися. Обійдемося без нього.

Заперечень не було.