Сокіл і Ластівка

— Тут зачарований вхід до копальні. Увійти може лише той, хто знає закляття. Зараз ми з Епіном пірнемо у черево гори, а ви, Сальє, залишитеся чекати нас ззовні. Та бережи вас Христос зняти пов’язку раніше, ніж ви прочитаєте «Отче наш» сім разів підряд. Це небезпечно для вашої душі і тіла!

— Про всяк випадок прочитаю молитву дванадцять разів!

Кліщ перехрестився, а я зрозумів, чому ірландець обрав для другого відрізка шляху саме писаря. Мічмана Пронозу так легко налякати не вдалося б.

— Абракадабра-румба-тарабумба! — страшним голосом загорлав Гаррі, запхавши руку в щілину між двома каменями.

Нагорі почувся глухий скрегіт. Пальці королівського писаря швидко і дрібно креслили у повітрі хрести, губи бурмотіли молитву.

Я задер голову і побачив, що кам’яний дашок, на який падав струмок, видовжується — з нього висунулася нахилена площина. Потік відділився від стіни, прокресливши в повітрі бурувату дугу, і став падати на самісінький край ніші. Оголилася поверхня схилу, раніше прикрита водоспадом. У ній глибочіла діра. Це дійсно нагадувало чаклунство!

— За мною! — махнув Летиції штурман. Зістрибнув у кам'яну чашу (вода доходила до колін) і рушив до входу. Дівчинка йшла за ним; її сукня намокла, але поділ вона не підняла. Від бризок моє пір’я змокріло, однак я встиг сісти їй на плече і стис кігті, щоб не впасти. Над нашими головами шелестіла напівпрозора водяна завіса.

Кілька кроків — і Логан із Летицією опинилися під похмурим склепінням. Гаррі зсунув якийсь важіль, нагорі знову заскреготало. Тієї ж миті ми опинилися в майже повній темряві. Дашок опустився, водоспад встав на місце. Від зовнішнього світу нас відгороджувала рухома, гомінка завіса води. Дивовижне видовище! Все навкруг чорне-чорне, і лише з одного боку — жива пляма тьмяного червоно-коричневого світла.

— Хитро зроблено, скажіть? — загорлав Гаррі. — Копальня вважалася таємною і дуже добре охоронялася. Якби не боцман-іспанець, ми з Праттом ніколи б її не знайшли.

Летиція показала на нечітку тінь, що метушилася по той бік водяної ширми. Від писаря нас відділяло не більше десяти кроків.

— Цей бовдур мене не почує! — так само голосно мовив Логан. — Водоспад все глушить!

Я вже дивився у протилежному напрямку, вглядаючись в утробу печери, але навіть мій гострий зір не міг нічого розібрати в абсолютній темряві.

— Зараз… Ми залишили смолоскипи праворуч від входу…

Ірландець зробив крок-два і розчинився в мороці. Почулося шурхотіння, звук кресала. Розсипалися іскри. Потім спалахнуло рівне полум'я. Багряне світло осяяло зосереджене обличчя штурмана і нерівне кам'яне склепіння, що йшло вгору.

— Допоможіть мені, Епіне. Треба розставити смолоскипи півколом… Тільки не йдіть вглиб — провалитеся.

Сенс цієї перестороги прояснився, коли темнота розсіялася.

Печера була дуже великою, мала овальну форму. Дві дюжини смолоскипів, закріплених між каміння на відстані десяти кроків один від одного, займали половину її периметра і давали досить вогню, щоб розгледіти все черево гори, крім самого верхів'я, куди не досягало світло.

Тут було сухо і прохолодно — не те, що в каньйоні. Але вразила мене не різниця в температурі і вологості, а зовсім інше.

Дно цієї природної порожнини було вирівняне і нагадувало кам'яну площу чи подвір’я замку. І весь цей простір чорнів дірами колодязів, видовбаних у шаховому порядку, з однаковими проміжками. Свого часу я прочитав якийсь пізнавальний трактат з гірничорудної справи, тому відразу зрозумів, що це сліди праці шукачів.

У місці, де шукають руду, зазвичай пробивають вертикальні розвідувальні шурфи. Якщо канал впирається в жилу, його розширюють, перетворюючи на шахту. Ось чому одні колодязі помітно ширші за інші.

— Їх тут шістдесят чотири, — зітхнувши, сказав Логан. — Всі різної глибини — від 10 до 50 ярдів. Рік тому, відставши від своїх, я повернувся в печеру і думав, що без проблем відшукаю сховок, аж ні. Щоправда, це врятувало мені життя…

Летиція підійшла до одного з отворів і зазирнула всередину.

— Ви казали, що здобич займала два десятки скринь. Але в жоден із колодязів такий вантаж не влізе.

— Одразу помітно, що ви нічого не петраєте у копальній справі. Від шахти у різних напрямках ведуть квершлаги, горизонтальні й рівні, до зустрічі з жилою. А потім ще штреки вздовж родовища. Так що місця внизу достатньо. Однак мали залишитися якісь сліди! Я спускав ліхтар на мотузці у всі діри, та нічого не помітив! Ніяк не збагну, куди бісів Пратт міг запхати скарб! Певно, доведеться лізти у кожну яму і простукувати стіни. Дарма, часу у нас вдосталь. Дезессар висадиться на берег не раніше, ніж повний місяць дозволить «Ластівці» ввійти в лагуну.

На рахунок часу ти, братику, помиляєшся, подумав я, згадавши, що Чорна Королева і її харцизяки завтра прокинуться — і навряд чи в гарному гуморі. Про це ж, імовірно, подумала моя вихованка.