Сокіл і Ластівка

— … Але за однієї умови. За цю ж суму ви доправите сера Ніколаса на Барбадос.

— Ми так не домовлялися!

— Тату! — встрянув Джорджан. — Я можу відвезти його на «П’ятій колоні». Мені все одно треба в Бридж. Там зараз карнавал, концерти різні, дискотеки. Сімсот п’ятдесят тобі, сімсот п'ятдесят мені. Добро? Можу я нарешті відтягнутися? Чи мало я канудився в у цій дірці?

Подальша суперечка переросла у внутрішньосімейну дискусію, в якій перемогли молодість і натиск.

Логани пішли готувати до відплиття обидва човни.

Компаньйони залишилися самі.

— Я хочу виголосити маленьку промову, джентльмени, — сказала міс Борсхед не зовсім звичайним голосом.

Її личко розпашілося, світлі оченята зворушливо заблищали.

— Наша експедиція скінчилася. Ми не знайшли скарбу. Але у мене немає відчуття, що я дарма витратила час і гроші. Це була найбільш захоплива, найбільш чарівна мандрівка за все моє життя! Я вдячна вам усім. Мені буде про що згадати, доживаючи віку. Дякую тобі, мій милий Нікі. Ти був неперевершеним. Я зумію тобі віддячити, не сумнівайся.

Фандорін зрозумів, що вона має на увазі спадок, і почервонів.

— Тітонько… Навіщо ви так кажете…

Вона зупинила його помахом руки — не треба слів.

— Містере Делоні і містере Міньйон. За нашою угодою ви повинні відшкодувати мені вашу частину витрат на експедицію.

— Неодмінно, — пробурмотів Філ, пересіпнувшись. — Не відразу, звісно. Дайте мені час…

— Спочатку, міс Борсхед, я, з вашого дозволу, перевірю всі рахунки. Маю підозри, що там віднайдуться витрати, на які я не давав своєї письмової згоди, — сторожко сказав нотаріус.

— Не переймайтеся. — Сінтію переповнювала великодушність. — Я звільняю вас обох від боргу. Нехай всі витрати залишаться за мною.

Реакція партнерів на цю заяву була неоднаковою. Делоні роззявив рота і заблимав, нотаріус же натомість швидко мовив:

— Тоді, якщо не заперечуєте, ми просто зараз фіналізуємо наші юридичні стосунки. У мене на цей випадок і роздруківочка готова. Зараз принесу!

Він кулею вилетів із контори, певно, боячись, що міс Борсхед передумає.

— Ви справжня леді! — Філ, нарешті, погамував почуття, що вирували в ньому. — Істинна аристократка! Я щасливий і гордий, що був вашим партнером!

Сінтія велично нахилила голову.

— … Та, ви знаєте, я зовсім забув. У мене у зв’язку з експедицією залишилася ще деякі рахунки. Я оплатив їх сам, а для мене це відчутна сума. Якщо вже ви настільки щедрі… Зараз. Я миттю!

І товстун теж вибіг.

— Ну, як? — запитала сяюча Сінтія. — Чи не правда, я достойна бути членом роду, що веде свою генеалогію від хрестоносців?

— Ви незрівнянні, тітонько. Ви закінчуєте нашу пригоду красиво, на благородній ноті.

Повернувся захеканий Міньйон.

— Ось, ознайомтесь. Я, зі свого боку, вже підписав! Ми розриваємо угоду, не маємо один до одного жодних претензій, кожен знімає з себе всі зобов'язання. Товариство з обмеженою відповідальністю «Сент-Моріс Різерч Лімітед» припиняє своє існування.

Міс Борсхед і Ніколас поставили підписи на всіх примірниках, Те саме зробив і Делоні, котрий прибіг з цілою купою папірців.

— У мене бухгалтерія у повному порядку, — сказав він. — Ось, це я купив пістолет з боєприпасами. І він нам знадобився! Ви ж бачили, я намагався захищатися від нападу. Це бензин, який я витратив на роз'їзди у наших спільних справах. Це квитанція за телефонні переговори…

— Дайте сюди. — Тітка забрала у нього всю пачку. — Ніку, порахуй загальну суму.

Магістр неуважно почав перебирати рахунки, дивлячись тільки на цифри. І раптом зацікавився.

— А це що? — запитав він. — Ось це, за 299 фунтів? «Infoac-34 Pro»?

— Не пам’ятаю. — Джерсієць неуважно махнув припухлою долонею. — Здається, акумулятор для електропідіймача.

— Ні, це не акумулятор. Я певного мірою розбираюся у таких речах. — Ніколас насупився. — «Infoac» — це так званий «інфоакумулятор», пристрій для підслуховування. Модель та сама, що і в «жучка» в нашій каюті. Пам'ятаєте, тітонько?

— Мерзотник, — тихо сказала міс Борсхед і раптом вдарила містера Делоні сухим кулачком у ніс.

— Я протестую!

Він закричав і відстрибнув, тримаючись за вдарене місце. Між пальцями у нього текла кров. Хто б міг подумати, що у руці благенької старої стільки сили.

— Паскудник! Ти сподівався підслухати наші секрети! Підступник! Клянуся, ти виплатиш мені все до останнього пенса!

— Пізно! Папери підписано!

Містер Делоні ухилився від «марсоходу», який його ледь не протаранив. Мсьє Міньйон несхвально хитав головою. Було не зовсім зрозуміло, що він не схвалює більше — нечесність Фіна чи нестриманість міс Борсхед.

Втім, нотаріус вважав за необхідне пояснити свою позицію з цього питання.

— Ви вчинили негарно, Делоні, і порушили цілий ряд пунктів нашої угоди, що потягнуло б за собою серйозні санкції — якби, як ви справедливо зауважили, документ не втратив сили.

— Начхати на документ! Паскудників треба вбивати!

Міс Борсхед розвернулася і почала нову атаку. Пузаня Делоні ледь не збив з ніг масивний апарат. Але тітці й цього здалося замало. Вона схопила зі столу спінінг і кілька разів ляснула колишнього компаньйона куди трапилось.