Сокіл і Ластівка

Дезессар понуро зітхнув.

— Втямив… Кожного разу, коли я хочу діяти з вами чесно, ви мені заважаєте.

Фраза видалася мені доволі загадковою, але Летиція переймалася тільки одним.

— Тож ми відпливаємо? Коли?

— Завтра ввечері, з відпливом, — неохоче пробуркотів капітан.

— Так уже краще.

Коли я приєднався до неї, вона сиділа на сходах, що вели від кают-компанії на квартердек, і схлипувала.

— А, Кларо… Вибач, що я на тебе так… Як же мені соромно! «Не варто перейматися через дурниці, між близькими істотами різне трапляється», — подумки сказав я, поклавши крило на її плече.

Але виявилося, що соромно Летиції зовсім не через «киш».

— Я погана, погана! — прошепотіла вона. — Варто було погодитися… Я зрадила батька через нього… через нього.

Я не відразу второпав, кого вона має на увазі. І присвиснув — це я вмію. Ах, ось воно що… Вона не хоче кидати Грея. Невже все так серйозно?

Згори пролунав стукіт підборів. Летиція швидко витерла очі й підвелася.

Це був Логан.

— Епіне, ви готові? Шлюпка чекає. Запевняю, розмова у нас з вами буде дуже, дуже цікавою.

— Що? Так-так, мені треба на берег. Я маю купити для свого пацієнта деякі ліки. Тільки боюся, аптека зараз зачинена.

Він весело вигукнув:

— У Фоялі завжди все відчинено. Це місто не вміє спати. За мною, друже!

Поки ми пливли до берега чорною водою, на якій танцювали вогники, Логан, обійнявши мою вихованку, тихо говорив їй щось приязне. Вітер підхоплював слова, а я сидів на іншому плечі і половини не чув.

— … Одразу прихилився до вас душею… Повний корабель бовдурів, один ви схожий на людину… — долітали до мене уривки фраз. — На борту стільки чужих вух… Прекрасне місце для відвертої бесіди… У сорочці народилися, друже!

Коли ми наблизилися до причалу і берег прикрив нас од вітру, стало чути краще, але Логан уже говорив про інше.

— Однак спочатку зберу врожай. Рік тому я залишив тут трьох вагітних бабів. Сподіваюся, всі розродилися благополучно. Мені дуже треба отримати від Господа кредит.

Він вискочив з човна першим. Летиція ледь за ним встигала, а мені довелося пересуватися самостійно — я полетів над головою у дівчинки, часом піднімаючись вище, щоб поглянути на славне місто Форт-Рояль, де я давненько не бував.

У Європі поселення такого розміру назвали б селом, але для Вест-Індії порт був цілком солідним. Будиночки, звісно, не дуже — здебільшого дощані, склепані поспіхом. Зате тут була міцна цитадель, а вздовж берега тісно стояли величезні склади, заповнені цукровою тростиною, діжками з ромом, ящиками конфітюру та іншими товарами, які пливуть звідси у Старий Світ.

Але Логан вів нас геть від моря, впевнено лавіруючи кривими вуличками, повз освітлені будинки, звідки долітали п’яні вигуки. Навіть у Сан-Мало немає такої кількості шинків, таверн і пивниць. І принаймні вони не такі забиті відвідувачами. А вся річ у тім, що через війну на Мартиніці застрягло багато купецьких кораблів; капітани не наважувалися вийти у море, боячись, що стануть здобиччю англійських корсарів. Ось вже кільканадцять місяців екіпажі стирчали у Форт-Роялі, потроху спиваючись. У таких випадках харчевні і публічні доми обслуговують клієнтів у борг, відкриваючи кораблю кредит. Сварка між монархами може тривати довгі роки, і невідомо, чи будуть векселі коли-небудь сплачені, але виходу у комерсантів немає — інакше провізія пропаде, ром скисне, а повії порозбігаються. Від війни всім лише збитки.

Перший візит Логана закінчився скандалом. З маленької хатинки, що притулилася до земляного валу, який захищав містечко з суходолу, визирнула напіводягнена баба, удвічі товща за субтильного ірландця, він про щось з нею пошептався і раптом вліпив їй гучного ляпаса. Баба штовхнула кривдника в груди, від чого Гаррі сторчголов полетів з ґанку, розтягся на землі і люто верескнув:

— Сука! Стерво! Ти горітимеш у пеклі!

Жінка з плачем сховалася у хаті, а штурман, підводячись, гірко поскаржився:

— Гадина, вона витравила плід! Убила мою дитину! Це найгірший злочин перед Богом!

Потім ми пішли, якщо не помиляюся, до Капуцинського бастіону, біля якого проживала якась Аулу. Дама виявилася не сама. На стукіт з віконця висунулися дві голови, до того ж одна з величезними вусами.

— Прошу вибачення, що турбую, — ввічливо мовив Логан. — Здорова була, крихітко Аулу. Пам’ятаєш, я обіцяв тобі подарунок, якщо ти дещо зробиш для мене? Ти народила?

— Ще в листопаді, — відповіла йому висока, кощава мулатка, ніскільки не здивувавшись нічному візитеру. — Викапаний ти. Давай золоті сережки.

— Спочатку покажи дитину.

Йому сунули сповитий згорток, і Гаррі, зажадавши ліхтаря, уважно оглянув малюка.

— Ти ще більша курва, ніж я думав! — вигукнув він і тупнув ногою. — Ніяких сережок не отримаєш!

— Агов, легше з моєю подружкою! — сказала з вікна вусата голова, яка спостерігала за подіями з неприхованим невдоволенням.

Тоді Логан, розвернувшись, гепнув заступника ліхтарем по чолу. Скло розбилося на друзки, на обличчя бідолахи полилася палаюча олія.

— Мої вуса! А-а! — заволав він, відсахнувшись.

Заверещала і мулатка. Штурман плюхнув малюка на підвіконня — ідо хору долучився дитячий вереск.