Сокіл і Ластівка

Поки ж фрегат стояв під прицілом гармат фортеці, висаджуватися на берег було не можна. Натовп роззяв зібрався на причалі, розглядаючи корабель. Потім потроху розбрівся, а матроси все тіснилися біля борту, вгадуючи, з чим прибуде капітан.

Він повернувся години через три, коли в небі вже сяяли неймовірні південні зірки. На півночі, навіть в ясну ніч, вони холодні і збляклі, ніби з темряви на тебе витріщається сила-силенна голодних щурів. Над Мартинікою ж зоряне небо схоже на мантію доброго чарівника, який укрив усесвіт від бур та негоди.

Моя дівчинка теж чекала на палубі, але з міркувань, прямо протилежних до сподівань екіпажу. Вона — я знаю — хотіла нагадати Дезессарові про його обіцянку не затримуватися в Форт-Роялі. Щойно капітан піднявся трапом, Летиція зробила крок до нього, але тут з-за щогли вигулькнув Гаррі і відсунув її плечем:

— Хвилинку, лікарю. Мені треба погомоніти з ним наодинці.

— Мені теж!

Дезессар перевів погляд з ірландця на неї і суворо сказав:

— Штурман на кораблі важливіший за лікаря. Можете зайти до мене пізніше.

— Обов’язково зайду!

Хтось із матросів, знявши шапку, запитав:

— Перепрошуємо, капітане, а на берег же як?

— Кидайте жереб. Одна зміна до ранку, друга з ранку до вечора. Та врахуйте, бісові діти: хто налигається до нестями — отримає лінів, — докинув він і, взявши під руку Логана, повів його до кают-компанії під трикратне «ура!» радісної команди.

— Ах так?!

Від люті Летиція тупнула ногою і пішла слідом за Дезессаром так швидко, що я ледь не звалився з її плеча.

Ми встали перед зачиненими дверима, з-за яких долітали голоси. Логан шелестів щось нерозбірливе, зате капітан деякі фрази вимовляв голосно — їх же, власне, ми й чули. «Ти в мене не відкрутишся, тварюко, — шепотіла Летиція. — Одна зміна до ранку, друга до вечора! Підступний брехун! Але я тобі влаштую! Я піду до губернатора! Я…»

Тут Дезессар за дверима рявкнув:

— Не міг я їх не відпустити! Так і до бунту недовго. До післязавтрашнього ранку протверезіють — тоді і відправимося. «Логан на моєму боці!» — зраділа дівчинка.

Штурман знову щось тихо сказав, і знову пролунав сердитий вигук Дезессара:

— Або воно все ще там, або його там уже нема! Що змінить один день? Якщо пасат буде дмухати у правильному напрямку, ми опинимося на місці вже за дві доби! «Так швидко? — Летиція була вражена. — Не може бути! Тут щось не так…»

Невдовзі ірландець вийшов. Побачивши лікаря, він зупинився, для чогось озирнувся на кают-компанію і ледь чутно сказав:

— Епіне, друже, прийшов нам час поговорити напряму. Я хочу повідомити вам щось дуже важливе. Але не на кораблі. Їдьмо на берег з першою шлюпкою.

Вигляд у штурмана був не такий, як завжди. Очі блищали, губи час від часу сіпалися, ніби від нетерплячки або радісного передчуття. Я пояснив собі це тим, що Гаррі чекає не дочекається зустрічі з улюбленим сином.

Слова Логана дівчинка пропустила повз вуха. Вона думала тільки про розмову з Дезессаром, тому лише кивнула.

— Посидь тут. — Летиція посадовила мене на бильця сходів і ввійшла в кают-компанію сама.

Авжеж! Я не збирався пропускати таку цікаву розмову. За хвилину я вже сидів на вікні, з зовнішнього боку — підглядав і підслуховував.

Моя вихованка стояла перед столом і розмахувала пальцем перед обличчям Дезессара, який сидів:

— … негайних пояснень! — почув я закінчення її короткої гнівної промови.

Дезессар зняв перуку, витер стрижену голову обшлагом. Потім, згадавши про благородні манери, зробив те саме хусткою.

— Тут ось яка заковика, пані, — повільно почав він. — Справа в тому, що за час плавання «Ластівка» добряче поросла водоростями. Її потрібно ставити в док. Кренгувати, кілювати і так далі. Це потребує чимало часу. Тому в мене до вас пропозиція. Я на березі переговорив з однією людиною. Це капітан барку «Щаслива камбала» з Тулону, його ім’я Етьєн Боне. Він поважний пан, з бездоганною репутацією. Він погодився доставити вас у Сале і виконати всі зобов'язання за вашою угодою з паном Лефевром. Звісно, оплату я беру на себе. Повірте мені, так воно вийде швидше. Це чесна пропозиція.

Я чув про Етьєна Боне — про нього у моряцьких колах дійсно йшла гарна слава. На місці Летиції я б зрадів можливості розпрощатися з «Ластівкою» і її капітаном, що не викликає довіри. «Погоджуйся, погоджуйся!» — постукав я дзьобом по рамі.

Обидва, здригнувшись, поглянули на мене.

— А, це ваш папуга, — пробурмотів Дезессар.

Летиція натомість сказала: «Киш!», чим добряче мене образила. Що я їй, ворона зі смітника?

Дівчинка скаженіла від люті. Перегнувшись через стіл, вона не закричала — зашипіла:

— Вирішили мене здихатися?! Авжеж! Я піду до губернатора! Я покажу контракт, і вам доведеться його виконувати! В Барбарію мене повезе «Ластівка», без жодних відстрочок! Чистити пузо від водорослів будете в Сен-Мало!

— Але капітан Боне доставить вас у Марокко на кілька днів швидше! У нього чудове швидкохідне судно, щойно з доку!

— Вранці я буду у губернатора, — відрубала вона, спопеляючи його поглядом. — І ви потрапите за ґрати за шахрайство. Ось тоді я, хай і так, пересяду на вашу «Камбалу». Втямили?