Спіймай дзен життя. Японські практики, що ведуть до спокою та радості

Якось він опинився під обстрілом. Ворог безжалісно наступав. Батько впав на землю у відчайдушній спробі врятуватися від стрілянини. Коли постріли нарешті вщухли, він насмілився підняти голову: по обидва боки лежали мертвими його товариші по зброї. Щоразу, коли батько розповідає цю історію, він закінчує її словами: «Я вдячний, що живу і що сьогодні я тут. Люди наділені потужною невидимою силою».

Нас наділили — нам подарували життя. І тому ми аж ніяк не повинні його марнувати.

Маємо неупереджено дивитися на власну сутність і, думаючи над чимось — справою, якою хочемо зайнятися, повинні виконувати її так, ніби від того залежить наше життя. Час, проведений без душі, — згаяний.

Нумо, розплющте ж очі!

Який нині проживемо день?

97. Помістіть усе в «тут і зараз»

Життя — тривала й водночас коротка практика

  Мій батько, який на повну проживав кожний день.

Мій батько дожив до сивої старості й помер у вісімдесят сім. Кілька років перед смертю він хворів на рак, але, оскільки прожив такий вік, то складається враження, що помер від «природного раку».

За день до смерті батько три години виривав бур’яни в саду біля храму. А в день смерті він прокинувся, як завжди, рано, прибрав кімнату й замів на вулиці.

Після обіду йому стало зле і він упав грудьми на стіл. Батько поїхав до лікарні, щоб перевіритися. Йому виміряли тиск, і виявилося, що той занадто низький. Та відразу після того, як йому призначили внутрішньовенну ін’єкцію, щоб підвищити тиск, батько тихенько відійшов у інший світ.

Я вважаю, це прекрасна смерть. Не уявляю, що зможу прожити стільки, скільки мій батько.

Він був беззаперечно відданий принципові «жити тут і зараз». До останнього дня присвячував себе догляду за садом і, скільки йому вистачало сил, виконував ці обов’язки.

Можливо, батько передчував смерть. Проте це відомо тільки йому.

Своїм прикладом батько навчив мене, що усталеного порядку необхідно дотримуватися до останньої миті.

98. Підготуйтесь як слід

Доля навідується до всіх нас

  Є ті, хто хапає можливості, а є й такі, хто ними нехтує.

Ось вам дзенська притча:

Росло дві сливи. Одна усю холодну зиму готували себе, щоб вкритися цвітом, коли подує легкий весняний вітерець. Друга ж почала думати про цвітіння, коли вже подув теплий бриз; вона й досі трусилася на холоді від легкого вітерцю. Дерево, яке підготувалося, схопилося за цю можливість і почало рядитися, щоб розпустити цвіт, тимчасом як друге дерево скористалося цією нагодою, тільки щоб підготуватися до цвітіння.

Наступного дня весняний вітер зник і повернулася зимова стужа. Того року цвіт сливи, яка знехтувала приготуванням, так і не зміг розпуститися на повну.

Те саме стосується й людей.

Вітри долі дують для усіх нас. Чи зможете ви скористатися наданою можливістю, залежить від років відданості й вашої готовності.

99. Поміркуйте над смертю.

Щоразу, коли не знатимете, як жити

  Щастя зовсім поруч.

Для позначення буддійської концепції «сансара», циклу смерті та переродження, використовують японське слово «сьодзі».

Ми приходимо у цей світ, потім помираємо. Це дві сторони того ж досвіту. Тобто точнісінько так, як розмірковуємо над життям, ми повинні розмірковувати над смертю.

Якби вам сказали, що ваше життя урветься через шість місяців, ви б добряче помізкували над тим, як саме хотіли б провести решту часу. А якщо це був би лишень місяць? Тиждень? А що, як ваше життя скінчиться завтра? Звісно, у такому разі точно знатимете, що робити цієї миті. У вас виникне відчуття, що ви не можете змарнувати й дня.

Життя минає швидко, не встигнеш і оком мигнути. Це й справді так.

Вам доводилося провести день за переглядом телевізора, перш ніж помічали, що вже настав вечір? «Йой, — думали ви, — я ж не хотів/хотіла змарнувати стільки часу». Коли бажаєте щось зробити або зайнятись якоюсь справою, бездумно проведений час — це справжнє марнотратство.

Слід робити все, що під силу, аби не розтринькати даровану нам мить.

100. Живіть на повну.

Життя — цінна річ, яку мусимо ретельно оберігати

 

  Ваше життя — ваше, але воно не ваша власність.

То може здатися дивним, але все ж таки чиє це життя?

Тим, хто відповість одразу: «Моє життя беззаперечно належить мені», — пропоную трішки над цим помізкувати.

У буддизмі слово «дзьмйо» означає визначену наперед тривалість життя. Кожен з нас має свій дзьмйо. З моменту народження нам відміряно певну кількість днів. Проте скільки їх, ми не знаємо.

Іншими словами, жити — означає брати максимум з відміряного нам часу. Життя — це не наша власність, це дорогоцінний дар, про який маємо дбати так, ніби нам його довірили оберігати. Якою б не була тривалість життя, ми повинні ретельно за ним пильнувати, аби потім віддати назад.