СПІВИ

Ба, над­хо­дить і про­хо­дить
Не час, не го­ди­на,
Аж гу­ляє Олег віщий,
Гуляє дру­жи­на;

І срібнії й зо­лотії

Чари ви­хи­ляє
І давнії і новії
Бійки спо­ми­нає…

"А що ж кінь мій білог­ри­вий?"

Олег за­пи­тав­ся.
"Не пи­тай­ся, яс­ний кня­же! -
Слуга обізвав­ся. -

Давно уже білог­ри­вий

Гуляє на волі
Коло Дніпра ши­ро­ко­го
На чис­то­му полі;

Там вов­ки йо­го го­ду­ють,

Птахи дог­ля­да­ють,
Буйні вітри йо­го че­шуть,
Дощі ви­ми­ва­ють.

І на ньому уже, кня­же,

Зіллям зе­ле­ниться
Не зе­ле­на па­по­ло­ма -
Зелена тра­ви­ця".

І три­має Олег ча­ру

Та й не ви­пи­ває,
Похилився го­ло­вою
Та й собі га­дає:

"Не че­кав же мої смерті,

Згинув білог­ри­вий,
А де ж сло­ва твої віщі,
Віщуне ти си­вий?"

І поїхав Олег віщий,

Поїхали гості.
Коло Дніпра на бе­резі
Оглядають кості.

Там дощі їх роз­ми­ва­ють,

Порох за­си­пає,
І над ни­ми буй­ний вітер
Траву хи­ли­тає…

І олег на білий че­реп

Наступив но­гою
І го­во­рить: "Спи, мій ко­ню,
В мирі та спо­кою!

Та не жа­луй на Оле­га,

Що він те­бе ки­нув,
Що без нього ти без сла­ви
Серед по­ля зги­нув…

Не на ме­не, ко­ню, жа­луй,

Не на па­на сво­го,
На віщу­на, ко­ню, жа­луй,
Віщуна ста­ро­го!.."

Але зна­ти, па­не-бра­те,

Того не бу­ва­ло,
Щоби сло­во віщу­но­ве
Дармо про­па­да­ло.

І ще кості білог­ри­ва

Вода не об­ми­ла,
Як га­дю­ка у че­репі
Гніздо собі зви­ла.

І тілько йно Олег віщий

Череп нас­ту­пає,
А га­дю­ка у че­репі
Вже піну пус­кає.

Олег че­реп нас­ту­пає

З віщу­на сміється,
А га­дю­ка у че­репі
Вже пінить і в'ється…

Олег мо­ву по­чи­нає…

Скочив, як на му­ках:
Йому в но­гу зас­мок­та­лась
Чорная га­дю­ка.

І про­мо­вив Олег віщий:

"Твоя прав­да, си­вий!
Згубив ме­не мій кінь вірний,
Мій кінь білог­ри­вий!"

* * *

Зеленіє на мо­гилі
Свіжая дер­ни­на;
Над Оле­гом п'є-гу­ляє
Сивая дру­жи­на.

І срібнії й зо­лотії

Чари ви­хи­ляє
І давнії і новії
Бійки спо­ми­нає.

ПАВЛО ПОЛУБОТОК