СПІВИ

Україно-Україно,
Що ти за то да­ла,
Що ста­ро­го Апос­то­ла
Гетьманом об­ра­ла?
Ук­раїно-Україно,
Що ти зап­ла­ти­ла,
Що до се­бе та Пет­ри­ка
Ти так при­хи­ли­ла?
Україно-Україно,
Що то з мос­ка­ля­ми,
Що пос­ланці по­вер­та­ють
До те­бе з да­ра­ми?
І за ни­ми Ли­зо­губ нас,
Чарниш, Жу­ра­ковський?
І чим же так при­хи­лив­ся
До них цар мос­ковський?
Не пи­тай­те, добрі лю­ди,
Каже Ук­раїна:
Колись бу­ла в Мос­ков­щині
Тяжкая го­ди­на.
Колись бу­ла в Мос­ков­щині
Тяжкая го­ди­на:
Петро су­див ца­ре­ви­ча,
Су­див сво­го си­на.
І про­сив­ся син Пет­ро­вий
А Пет­риків та­то,
І бу­ло там се­на­торів
Багато-багато;
Але жо­ден не по­ду­мав
За нього обс­та­ти,
Не смів жо­ден про­ти ка­ри
Голосу по­да­ти.
Їдна тілько Ук­раїна
За нього обс­та­ла,
Їдна тілько Ук­раїна
Голос свій по­да­ла.
І був гетьман в Пет­ро­полі,
Як Пет­рик вінчав­ся,
І до гетьма­на ста­ро­го
Петрик обізвав­ся:
"Спасибі вам, добрі лю­ди,
Що ви сер­це ма­ли,
Що ви в кровлі мо­го батька
Рук не по­ка­ля­ли.
За то те­пер і гетьма­на
Я вам поз­во­ляю,
За то те­пер і пра­ва вам
Давні по­вер­таю!
І чо­го лиш бу­де тре­ба,
Просіть, добрі лю­ди,
Усе для вас я учи­ню,
Усе для вас бу­де!"
І по­дя­ку­вав Апос­тол,
Назад по­вер­тає
Та й до ца­ря, до Пет­ри­ка,
Послів по­си­лає,
Посилає до Пет­ри­ка,
Просить ми­лость ма­ти:
Позволити поспільную
Старшину об­ра­ти.

Не пе­ре­чить доб­рий Пет­рик,
Зараз поз­во­ляє.
Не че­кає і Апос­тол,
Зараз оби­рає.
І Ли­зо­губ став обоз­ним
І за­раз до діла;
У судці пішов Кан­ди­ба
І сот­ник Забіла;
В пи­сарі пішов Тур­новський,
Па­нич чи по­по­вич,
В оса­ули пан Ли­сен­ко
І пан Ма­нуй­ло­вич;
І поспільнії хо­рунжі -
Горленко-бунчужний,
А в поспільнії бун­чужні
Борозна не­дуж­ний.
І підняв на но­ги гетьман
Слабу Ук­раїну
І ще чо­гось до Пет­ри­ка
Іде в Мос­ков­щи­ну.
Аж там Пет­рик по­ми­рає,
Ган­на нас­ту­пає,
Во­на ж уже Ук­раїну
Не так при­гор­тає.
Вона тілько Апос­то­ла
В очі при­гор­тає,
А за очі трид­цять ти­сяч
Людей ви­ма­гає.
І підня­лось трид­цять ти­сяч
З пол­ков­ни­ком Танським,
Пішлі, бідні, з Ук­раїни
В сте­пи ба­сур­манські.
І підня­лось трид­цять ти­сяч,
Та усі чу­баті,
Пішли в сте­пи ба­сур­манські
Вали ви­си­па­ти.
І підня­лось трид­цять ти­сяч
Ще до схо­ду сон­ця,
Висипають вал від До­ну
До са­мо­го Дон­ця.
На дру­гий рік трид­цять ти­сяч
Свіжих по­си­лає,
А торішніх трид­цять ти­сяч
Назад по­вер­тає.
На третій рік із Польшею
Бійка роз­по­ча­лась,
Щоб від естів і від курів
Польща відцу­ра­лась;
Бо лю­бов­ник Ган­нин Бірон
Став її про­си­ти,
Щоби йо­го у тих Ку­рах
Князем ізро­би­ти.
І по­ча­лась тая бійка,
Військо зне­ма­гає…
Тоді гетьман за­по­рож­цям
Стиха про­мов­ляє:
"Покидайте, - ка­же, - хлопці,
Турецькі гра­ниці
Та давнього собі місця
Просіть у ца­риці…"
І про­сяться у ца­риці,
Цариця прий­має
І бу­ла­ву, бун­чук, пер­нач,
Хоруг по­си­лає.
І ка­же їм, за­по­рож­цям,
На вра­жую ка­ру,
Заселити два Ко­да­ки
І річку Са­ма­ру.
А тим ча­сом в Білій Церкві
Каже при­сяг­ну­ти
Та у Польшу з ота­ма­ном
На час за­вер­ну­ти.
І пігна­лись за­по­рожці
З Білецьким Іва­ном,
Зди­ба­ли­ся з Ли­зо­гу­бом
Та із Га­ла­га­ном;
Здибалися, по­летіли,
Назад пог­ля­да­ють -
Аж там уже Апос­то­ла
Козаки хо­ва­ють.
Аж там уже Апос­то­ла
Козаки хо­ва­ють,
Аж там уже і ука­зи
З Моск­ви по­си­ла­ють,
Лизогуба півгетьма­ном
Тілько оби­ра­ють…
Ли­зо­гу­ба півгетьма­ном
Тілько оби­ра­ють,
А дру­го­го півгетьма­на
З Моск­ви по­си­ла­ють.