Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Під час світських раутів труднощі ще відчутніші. Тут не знайдемо універсальних правил потискання рук чи офіційного знайомства, власне, їх зараховують до категорії «ділових». Звична бізнесова практика називати ім’я співрозмовникові також не спрацьовує і вважається неприйнятною. На вечірці (чи на якійсь іншій соціальній події, де дозволені розмови з незнайомцями, наприклад, біля шинквасу у пабі) підійти от так просто і бовкнути: «Привіт, я Джон Сміт», — та навіть «Привіт, я Джон» — не дуже пасує. Як на те пішло, то єдине правильне рішення у цій ситуації — не називатися зовсім. Натомість спробуйте ініціювати розмову якось здалека, наприклад, прокоментувавши погоду.

Від «нахрапистого американського»: «Привіт, я Білл з Айови», — ще й в поєднанні з простягнутою для привітання рукою й усмішкою на всі 32 зуби, англійці одразу ж зіщулюються і задкують.

Така реакція геть збила з пантелику та навіть образила одну туристку-американку, з якою я мала розмову в рамках дослідження англійськості: «Я просто не розумію, — сказала вона. — Ви називаєте своє ім’я, а вони морщать носа, ніби ви взяли і вивалили щось надто особисте і ще й непристойне». «Все так, — погодився її чоловік, — а потім вони вичавлюють подобу посмішки і кажуть: “Привіт!” — не називаючи імені, щоб ви собі затямили, якого соціального маху дали. Та що це, в біса, за таємниця така з тим іменем, поясніть хтось мені заради Бога!»

І я знову почала пояснювати. Якомога ввічливіше пояснила, що англієць не хоче знати, як вас звуть, і не називатиме свого імені, аж поки ви не досягнете вищого ступеня близькості, — скажімо, візьмете заміж його дочку. Навіщо ті імена! Я раджу починати діалог з питально-розгубленого коментаря про погоду (або про вечірку, чи паб, чи де вас застала розмова). Говоріть не надто голосно, ненав’язливо і невимушено, не надто заповзято і не дуже ревно. Ніби ненароком «затягуйте» обраний об’єкт до розмови. Навіть якщо ваш співрозмовник радо відгукується, не поспішайте ламати правила і називати своє ім’я.

Якщо ви не будете гарячкувати і тиснути на співрозмовника, то у вас врешті-решт може з’явитися нагода таки назватися, однак, пам’ятайте, що самому краще змовчати, а ініціативу передати співбесіднику. На випадок, якщо впродовж усього вечора вам так і не вдалося довідатися, як звуть вашого співбесідника, то на прощання скажіть щось на зразок такого: «На все добре, дуже приємно познайомитися з вами, м-м-м, о, я щось не розчув вашого імені». Спробуйте, щоб це прозвучало буцімто ви щойно зауважили свій промах.

Аж тоді ваш новий знайомий відкриє таємницю свого імені, а ви, у відповідь, але так, щоб це виглядало невимушено і, нібито зовсім для вас неважливо, назвіться: «А я, до речі, Білл».

Прослухавши уважно це пояснення процедури знайомства, один метикуватий турист з Голландії резонно зауважив: «Ага, я зрозумів! Це як в “Алісі в Дивокраї”! Треба все робити навпаки!» А я і не додумалася рекомендувати “Алісу” як довідник з етикету, а це, якщо подумати, чудова ідея!

Проблема з «Приємно познайомитись!»

На невеличкому світському рауті, наприклад на вечері, господар чи господиня дому можуть вийти із скрутної ситуації, відрекомендувавши гостей одне одному, але і це не допоможе уникнути сум’яття: із виходом з ужитку «Як ся маєте?» стало зовсім невтямки, що і як казати при першому знайомстві. Звісно, є ще близьке за значенням «Як справи?» / «How are you?» — квазі-питання, у відповідь на яке, незалежно від загального самопочуття та душевного стану, кажуть «Дуже добре, дякую!» / «Very well, thank you» або «Чудово, спасибі» / «Fine, thanks». Проте, воно аж ніяк не пасує для першої зустрічі, адже традиція приписує так звертатися лише до знайомих людей. Це все ще занадто особисте питання-привітання для знайомства, навіть якщо на нього все одно ніхто не відповідає щиро.

Сяким-таким рішенням стала фраза «Приємно з вами познайомитися!» / «Pleased to meet you» та її еквіваленти на зразок «Дуже приємно» / «Nice to meet you» і т. д. Проте в певних колах, особливо у верхівці середнього класу та серед панів з вищого кола (правду кажучи, це стосується й вершечка, й серединки суспільної драбини) таку відповідь вважають неприйнятною — «заїждженою» та простацькою, як на їхній смак. Ясна річ, що від опозиціонерів «Приємно познайомитися» ви почуєте інше пояснення: вони вам, либонь, скажуть, що «ця фраза некоректна», і ви навіть знайдете підтвердження у довідниках з етикету. Довідники ж аргументують некоректність фрази просто — це ж неприкрита брехня, адже як на перших секундах знайомства можна знати приємне воно чи ні?! З огляду на лицемірство, алогічність та лукавство англійського етикету така нетипова ретельність у дотриманні букви закону видається, як мінімум, недоречною.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература