Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Опозиціонери до неофіційної ієрархії погоди повинні пам’ятати, що чим нижче опускаєшся по ієрархічній драбині, тим ґрунтовніше слід акцентувати на факторі особистих смаків та преференцій. Надавати перевагу холоду, а не теплу — це більш прийнятно, аніж не любити сонячну погоду. Та це ще так-сяк, гірше, якщо ви більше тішитеся дощу! Дотримання погодних правил гарантує, що навіть найдивакуватіші погодні уподобання минуться за так і їх спишуть на кумедну ексцентричність.

Сніг та правило поміркованості

Про сніг у ієрархії нема ні слова частково тому, що це порівняно рідкісна оказія, на відміну від інших погодних явищ, які можуть трапитися усі на раз — хоч і в один день! А частково тому, що сніг, з соціального і з побутового кута зору, — це неоковирна і специфічна з’ява. Він геть недоладний, хоч і естетично приємний. Він водночас бентежить і хвилює — тому й чудово пасує на роль заохочення до балачок. Його з нетерпінням ждуть на Різдво усі без винятку, однак він ніколи на завдає собі труду з’явитися вчасно. Втім, ми не полишаємо надії і кожного року ставимо ставку «на біле Різдво», чим безмежно тішимо букмекерів з хай-стріт, які радо перекладають до своїх гаманців наші грошенята.

Єдине розмовне правило, яке можна впевнено застосувати до снігу, — це суто англійське, універсальне «правило поміркованості». Отже, що забагато, — зокрема і забагато снігу, — то не здорово. Тепла і сонця це теж стосується: добре, коли й вони в міру. Тільки-но буде пару сонячних днів поспіль, як одразу ж брижаться розмови про засуху, бурмотіння про заборону на полив газонів та скрушні, ледь не приречені, перешіптування про літо 1976 року.

Як влучно зауважив Паксман, англійці «схильні безмежно дивуватися погоді». До того ж їм це до смаку! Проте, ми ще й очікуємо цього здивування — ми звикли до мінливості нашої погоди і сподіваємося на часті зміни. Нам тривожно, якщо декілька днів поспіль погода не змінюється: дощить понад три дні — час побоюватися повені, день-два снігу — час оголосити надзвичайний стан, а тим часом — вся країна безпорадно ковзає і буксує.

Погода як член родини

Ми можемо годинами нарікати на погоду, нам можна, а от іноземцям — зась! У цьому контексті ми трактуємо погоду як члена родини: можна досхочу скаржитися на поведінку дітей чи батьків, але бодай натяк на осуд з боку чужинця вважається неприйнятним і вкрай нетактовним.

Хоч ми й добре знаємо, що погода в Англії нічим не особлива — знаємо про відсутність екстремальних температур, мусонів, бур, торнадо та хуртовин — та все-таки страшенно розчулюємося і стаємо на захист нашої погоди при перших же нападках на її невигадливий та вбогий характер. Принизити нашу погоду — ось найгірше з можливих порушень погодних правил і припускаються його переважно іноземці, зокрема американці. Коли влітку температура сягає аж понад двадцять градусів і ми дружно скиглимо, що: «Уфф, гаряче, еге ж?» — то нам зовсім не любо, коли заїжджі американці чи австралійці з нас підсміюються і піджартовують, кажучи: «І це ви називаєте спекою? Та це сміх. Приїздіть до Техасу [Брисбена], от там справжня спека!».

Такий коментар не лише паплюжить правило згоди та правило «Погода як член родини», але й демонструє переважно кількісний підхід до погоди, який ми вважаємо грубим і неприйнятним. Єхидно скривившись, ми наголошуємо, що розмір — це не головне і, щоб зрозуміти англійську погоду, потрібно зважати на найменші зміни та придивлятися до нюансів, а не покладатися лише на вульгарну одержимість об’ємами та величинами.

Погода для англійців таки справді є одним з небагатьох приводів для неусвідомленого та щиросердого патріотизму. У процесі мого заангажованого спостереження, яке, ясна річ, не обійшлося без багатьох розмов про погоду, я раз у раз стикалася з войовничим захистом. До того ж оборонна позиція притаманна усім класам та соціальним групам. Скрізь можна спостерігати зневажливе ставлення до гігантоманії американців: один балакучий інформатор (власник пабу) сказав мені якось, — і я певна, що не він один так думає, — що «ті американці завжди зациклюються на “в кого більший”, навіть якщо йдеться про погоду чи ще щось таке! Вони цілковито завернуті — більші стейки, гігантськіші будинки, лютіші хуртовини, сильніша спека, нищівніші урагани, та геть все має бути більшим. Ніякої, хай їм грець, витонченості! Ось в чому їхній ґандж». На такій самій патріотичній ноті, але трохи елегантніше, Джеремі Паксман знецінює до категорії «показухи» усі мусони, люті хуртовини, торнадо та градовиті заметілі зі списку Білла Брайсона. Хитра гра на пониження, дуже в англійському стилі!

Прогноз погоди для мореплавців

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература