Читаем Спостерігаючи за англійцями полностью

Я не кажу буцімто в нас нема інтересу до погоди як такої. Вибір погоди як коду життєво важливих соціальних функцій аж ніяк не є довільним, і Джеремі Паксман тут має рацію: мінливий та непередбачуваний характер англійської погоди робить її просто-таки незамінним фасилітатором у соціалізації. Якби не різноманіття погоди, то нам би довелося шукати іншого комунікаційного посередника для передачі соціальних меседжів.

Коли Паксман і компанія каже, що погодні балачки засвідчують наш жагучий інтерес до погоди, вони роблять ту ж помилку, що й ранні антропологи, які запевняли, нібито певні тварини чи рослини, обрані на роль племінних «тотемів», посідали якесь особливе місце та мали виняткову пошану з-посеред інших. Насправді ж, як згодом пояснив Леві-Строс, тотеми — це символи, що мали на меті характеризувати соціальні структури та зв’язки.

І якщо якийсь клан обирає собі тотемом чорного какаду, то це зовсім не через глибину почуттів до чорних какаду per se, а щоб окреслити та рамцювати свої стосунки з іншим кланом, тотемом якого є білий какаду. Попри те, вибір какаду теж не є абсолютно випадковим: на роль тотема, зазвичай, обирають місцеву тварину або рослину — не абстракцію, а таку, що добре відома людям.

Вибір тотема відтак не є цілковито довільним, як, скажімо, це буває з тотемами спортивних команд: «Ви будете червоні, а ми — за синіх». Майже завжди вибір тотема — це символізація звичного світу природи для того, щоб зрозуміти та розмежувати соціальний вимір світу.

Правило згоди

Цілком очевидно, що на роль соціального фасилітатора англійці обрали доволі-таки правильний аспект довколишнього середовища, а саме — капризну та мінливу погоду, яка точно підкине тему для коментарів, міркувань, зітхань та, щонайважливіше, дасть привід погодитися з тим чи іншим судженням. І тут ми наблизились до ще одного важливого правила англійських балачок про погоду — правила безапеляційної згоди. Це правило зауважив угорський письменник-гуморист Джордж Мікеш. Він застерігав, що в Англії «ніколи й нікому не можна суперечити, коли розмова зайшла про погоду». Ми вже з’ясували, що погодне привітання та вступ на зразок «Холодно, авжеж?» вимагає відповіді, та не просто відповіді, а, за правилами етикету, ця відповідь має бути ствердною, як-от «Авжеж!» чи «Ох, і холодно».

Не погодитися в цьому контексті — це страшний переступ етикету. Коли священик каже: «Боже, змилосердься над нами», — то ви ж не відповідаєте: «Хм, а чого б раптом?». Ви покірно, в такт, відповідаєте: «Ісусе Христе, змилосердься над нами». І тут те саме: грубо було б відповідати на: «Холодно, авжеж?» — якось так: «Та ні, взагалі-то, доволі тепло». Якщо, як і я, підслухаєте сотні англійських погодних розмов, то зрозумієте, що заперечні відповіді — це надзвичайна, майже нечувана рідкість. Ніхто вам не скаже, що існує якась заборона на заперечення — люди навіть не усвідомлюють, що діють згідно правил. Просто так не робиться і край!

Якщо ж ви навмисно підете наперекір правилу (як мені довелося зробити в ім’я науки), то одразу ж побачите, як усі напружаться, спантеличаться і навіть трохи сконфузяться. Ніхто не поскаржиться, ні, і не здійматиме галасу (адже у нас є правила для складання скарг та здіймання галасу), але точно образиться, і ця образа буде дуже промовистою. Може запанувати незручна тиша, а тоді, таким дошкульним тоном, хтось скаже: «Хм, а мені — холодно!» — або ж «Справді? Вам так здається?» — чи, ймовірніше за все, просто змінить тему чи продовжить говорити про погоду, але вже без вас, ввічливо, але прохолодно, ігноруючи faux pas. У дуже культурних колах можуть спробувати «прикрити» ваш сором, вказавши на шлях відступу — переформулювання свого коментаря у формат «справи смаку» чи особистої ідіосинкразії, а не заперечення факту як такого. А в дуже вже манірному товаристві на ваше «Та ні, взагалі-то, доволі тепло» скажуть, після незручної паузи: «О, мабуть, ви зовсім не мерзнете, як мій чоловік! Йому завжди тепло, а я мерзну немилосердно. Можливо, жінки чутливіші до холоду, аніж чоловіки, як гадаєте?».


Винятки з правила згоди

З огляду на виняткову складність правил «погодних балачок» можливі поблажки: часто є винятки та цілий ряд хитромудрих інваріантів. Що стосується правила згоди, то головні інваріанти стосуються особистих вподобань та відмінності у сприйнятті погодних умов. З коментарями, що базуються на основі «фактів» (вони теж, за рідкісними винятками, мають форму запитання, але, як ми вже з’ясували, однаково потребують соціальної реакції, а не раціональної відповіді), навіть якщо ті є очевидно хибними, треба неодмінно погоджуватися. Одначе, ви можете сміливо висловлювати особисті вподобання та антипатії, що суперечать думці товаришів. Ще можна виражати незгоду, посилаючись на особисті примхи та мухи.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Нет блага на войне
Нет блага на войне

«Тьмы низких истин мне дороже нас возвышающий обман…» Многие эпизоды Второй Мировой были описаны (или, напротив, преданы забвению) именно с этих позиций. С таким отношением к урокам трагического прошлого спорит известный историк Марк Солонин. В его новой книге речь идет именно о тех событиях, которые больше всего хотелось бы забыть: соучастии СССР в развязывании мировой войны, гибели сотен тысяч жителей блокадного Ленинграда, «Бабьем бунте» в Иванове 1941 года, бесчинствах Красной Армии на немецкой земле, преступлениях украинских фашистов…Автор не пытается описывать эти ужасы «добру и злу внимая равнодушно», но публицистическая страстность в изложении сочетается с неизменной документальной точностью фактов. Эта книга — для тех, кто не боится знать и думать, кто готов разделить со своей страной не только радость побед.

Марк Семёнович Солонин , Марк Солонин

История / Прочая документальная литература / Образование и наука / Документальное / Документальная литература