Спостерігаючи за англійцями

Це щось більше, ніж просто невпинне ниття. Окрім вражаючих кількісних показників, які, направду, досягли немислимих висот, ще більше вражають показники якості! Щоправда, якістю там і не пахне, наше ниття неефективне: ми ніколи не адресуємо його тому, хто спричинив незручності, натомість ми без кінця-краю жаліємося одне одному. Запропонувати якесь практичне вирішення проблеми — строго заборонено правилами скигління! Ниття має терапевтичний ефект: воно виконує роль соціального фасилітатора і сприяє налагодженню товариських стосунків. Скиглити — дуже весело (навряд чи є щось більш любе англійцям, аніж добрячий сеанс ниття — та й подивитися на все це теж цікаво)! Ниття — це нагода козирнути дотепами! Майже всі «соціальні» плачі — це гумористичні псевдонарікання. Справжній, сльозливий відчай заборонений і можливий хіба в товаристві найближчих. Навіть якщо ви справді у відчаї, треба вдавати, що ви вдаєте відчай (ох ця нестерпна легкість англійського буття!). Коли я кажу «песимізм», то маю на увазі цілий світогляд / світосприйняття, який можна охарактеризувати однією фразою: «Все як завжди!» Хронічний песимізм, віра в те, що все піде не так і розчарує нас. А ще — нездорова насолода, яку ми отримуємо, коли похмурі прогнози таки справджуються. Водночас ми роздратовані, стоїчно стримані і пишаємося всевідаючою силою. Наш власний бренд фаталізму — такий собі навдивовижу райдужний песимізм. Ключові фрази: «Пхе! Як завжди!»; «Країна зійшла на пси»; «А ти що хотів / хотіла?»; «Та я б тобі зразу сказав / сказала, що з того буде»; «Завжди щось стається»; «Я не скаржуся, але…»; «Треба з того зробити висновки»; «Не переймайся»; «Благословенні ті, хто нічого не очікують, бо вони не розчаруються».

Класова зацикленість

У будь-якому соціумі є соціальна ієрархія та особливі способи позначати соціальний статус. Англійська класова система особлива тим, a) наскільки наші смаки, поведінка, судження та соціальні контакти залежать від категорії класу (і / чи класових амбіції); б) що належність до певного класу взагалі не залежить від статків і дуже мало — від професії; всі індикатори, як-от мова, манери, смаки та стиль життя, лежать в позаекономічній площині; в) що в кожного з нас є вбудований надчутливий класовий радарчик; г) що ми заперечуємо всі вищенаведені факти і ніяковіємо від самої згадки про класову сегрегацію: вона в нас (особливо у середовищі середнього класу) прихована, непряма, ніде не прописана, лицемірна, і ми самі себе обманюємо. «Ввічливий егалітаризм». Ми по інерції зневажаємо «торгівлю». Всі наші класові індикатори та класові амбіції до безглуздя смішні. Жарти на тему класовості. Ключові фрази: «Англійцю годі рота відкрити, щоб його не зненавидів чи знецінив інший англієць»; «Та з такого середовища»; «Милий, не кажи “салфетка”, ми кажемо серветка»; «Той / та на Мондео»; «Трохи лажове / простацьке / для нуворишів / показне / вульгарне / негарне / грубе / для Шарон і Трейсі / міщанське / няшне / а-ля Тюдори»; «Та чванлива дурепа (бовдур / панько / курка / фраєрка / всезнайка з приватної школи / пануся / Каміла) думає, що чимось краща за нас!»; «А чого ти чекала від донечки бакалійника, яка вискочила заміж за пана?»; «Той милий чоловічок з крамнички за рогом».

Цінності

Ідеали. Фундаментальні принципи, яких ми дотримуємося. Моральні норми, до яких ми прагнемо, хоч і не завжди успішно.

Чесна гра