Спостерігаючи за англійцями

Представники верхнього, вищого середнього та просто середнього класів принаймні вимовляють приголосні коректно, — а як же інакше, якщо вони ковтають половину голосних, — а нижчі класи часто вимовляють звук «f» замість звука «th» («teeth» («зуби») — як «teef», «thing» («річ») — як «fing»), або ж іноді замінюють на звук «v» («that» («той») — як «vat», «Worthing» як «Worving»), а звук «g» в кінці слова у них стає звуком «k» («somefmk» замість «something» («щось»), «nuffink» замість «nothing» («нічого»). Вимова голосних — це також помічний класовий індикатор. Нижчі класи часто вимовляють звук «а» як довгий звук «і»: «Dive» замість «Dave», «Tricey» замість «Тrасеу». (Робітничий клас Півночі подовжує голосний «а» і їх одразу ж викаже «Our Daaave» / «Наш Дееейв» або «Our Traaacey» / «Наша Трееейсі».) Звук «і» в устах робітничого класу звучить як «оі», а в еліти вищого класу звук «о» стає «or», як-от у фразі «naff orf» — від «enough of» («достатньо»). Вищі класи зі всіх сил уникають говорити «Я»: вони замінять цей займенник на неозначений — «хтось». Власне, займенники їм не до смаку — вони оминатимуть їх будь-якою ціною — так само, як і артиклі та сполучники, ніби кожне словечко, як в телеграмі, коштує чималих грошей. Незважаючи на всі дивацтва, еліта переконана, що лише вона і тільки вона говорить правильно — буцімто лише їхня вимова є нормативною, а всі інші говорять «з акцентом». І коли представники вищих класів кажуть, що хтось говорить «з акцентом», то вони мають на увазі саме акцент робітничого класу.

Попри те, що вимова вищого класу не надто зрозуміліша, аніж вимова низів, слід зауважити, що неправильна вимова певних слів часто видає погану освіченість мовця і вказує на походження з низів. Наприклад, коли кажуть «nucular» / «ядрений» замість «nuclear» / «ядерний», «prostrate gland» / «передпіхурова залоза» замість «prostate gland» / «передміхурова залоза». Це такі помилки «простих людей». Проте різниця між мовленням вищих класів та мовленням «освічених» людей таки є. Вищий клас і освічений клас — це не обов’язково одне і те ж. Мовлення освічених людей — а це «англійська зразка ВВС» або ж «оксфордська англійська» — радше можна зарахувати до вищого сегменту середнього класу, а не до вищого класу — воно не захаращене призвуками, голосних не ковтають і немає панічного страху перед займенниками, і воно, без сумніву, більш зрозуміле тим, хто не в темі.

Якщо неправильна вимова, зокрема й слів та власних назв іноземного походження, — це ознака низів, то вимова на іноземний манер часто вживаних слів та власних назв іноземного походження — це вже зовсім інша пісня. Намагання відтворити проривний французький звук «r» у фразі «en route» / «дорогою», чи, наприклад, наслідувати слизький іспанський звук «с» у слові «Барселона», або ж вперто називати Флоренцію, куди ви зібралися у подорож, на італійський манер — Фйоренце — це просто позерство та претензійність, які непомильно видають приналежність до нижчого та середнього сегменту середнього класу. Представники вищого класу, робочого та верхівка середнього прошарку не відчувають потреби так хизуватися. Вам можуть простити огріх тільки якщо ви вільно володієте мовою, слова якої спотворили. Проте, якщо ви хочете виглядати справді скромно і по-англійськи, то краще не виставляйте на показ свої вміння.

Нам часто кажуть, що віднедавна для кар’єри теле- чи радіоведучих місцеві акценти стали більш прийнятними, навіть бажаними. Кажуть, що людей із, скажімо, йоркширським акцентом, мерсісайдським скаузі, ньюкаслівським джорді чи західним говором вже давно перестали зневажати і автоматично зараховувати до соціальних низів. Може, й так. А може, й ні. Той факт, що багато теле- та радіоведучих говорять з акцентом свідчить, що багатьом ці акценти здаються привабливими, та це зовсім не доводить, що акцент перестав бути індикатором класу. Нам може подобатися якийсь місцевий акцент, ми можемо захоплюватися його мелодійністю та чарівливістю, але водночас чітко визначатимемо його як говір робочого класу. Я до чого веду: насправді треба визнати, що робочому класові тепер доступні усілякі снобські професії, до яких його представників не допускали раніше. То не треба цих нудотних політкоректних евфемізмів, називаймо речі своїми іменами.

Правила термінології або знову про «верхи» й «неверхи»

Ненсі Мітфорд у статті для «Encounter» від 1995 року на позначення лексики, притаманної соціальній верхівці та соціальним низам, пропонує термін «верхи» й «неверхи» (U and Non-U). Він і сьогодні залишається актуальним, попри те, що деякі слова-індикатори з її списку вже вийшли з ужитку. Звісно, певні словесні шібболети[26] змінилися, та доволі багато з них й досі актуальні. Те, як ви називаєте денний прийом їжі — «ланч» («lunch») чи «обід» («dinner») — дозволить визначити, до якого соціального прошарку ви належите.