Степан Бандера

А далі все йшло за передбаченим планом: Лемика судили, на суді він тримався гідно, сказав усе, що треба було сказати, присутні на суді журналісти рознесли його слова по всьому світу. Цей процес дав можливість на весь світ заявити, що голод в Україні дійсний факт, який замовчують радянська і польська преса та офіційні органи влади. Лемику загрожував смертний вирок, але суд засудив його на довічне ув’язнення (у Польщі карали смертю тільки тих, кому виповнився 21 рік). Багаторічний член ОУН, в’язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий якийсь час був разом із Миколою Лемиком у в’язниці і пізніше згадував, що той був дуже життєрадісною людиною. На питання: «Коли, Миколо, йдеш на волю?» – відповідав із осмішкою: «У неділю. Щоправда, ще невідомо, в яку саме неділю, але це обов’язково буде неділя…» І справді, він вийшов на волю в неділю, в 1939 році, коли Польща зазнала поразки у війні з гітлерівською Німеччиною. З початком війни з СРСР у 1941 році Микола Лемик відправився у складі «похідної групи» ОУН «на Велику Україну» і був розстріляний німцями в Миргороді Полтавської області.

Незабаром після процесу над Лемиком голова ОДПУ Менжинський почав розробляти план із нейтралізації терористичних акцій українських націоналістів і наказав ліквідувати для постраху кого-небудь із великих діячів українського національного руху. Цим «кимось» виявиться Євген Коновалець – організатор і керівник ОУН, якого знищить радянський агент у 1938 році.

Як уже наголошувалося, бойові дії українських націоналістів були переважно спрямовані проти польських державних органів, національно-політичного гніту українців і поліційного терору польської влади. Це було спричинено тим, що польський уряд продовжував наполегливо проводити політику спольщення («пацифікації») українців.

Безпосередньою відповіддю на дії польського уряду стала детальна розробка замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, людину, що безпосередньо реалізовувала польську окупаційну політику в Західній Україні, погромника українського національного життя, ліквідатора українських шкіл, культурно-освітніх організацій, господарських, кооперативних, спортивних товариств і гуртків, натхненника колонізації українських земель поляками, організатора поліційних знущань і катувань українських політичних в’язнів, судових процесів і шибениць для українських революціонерів. Він же керував подібними операціями на Поліссі й Волині в 1932 році, був автором плану «знищення Русі».

Ухвала про вбивство Перацького була прийнята на спеціальній конференції ОУН ще в квітні 1933 року в Берліні, в якій брали участь від Проводу українських націоналістів Андрій Мельник та інші, а від КЕ ОУН – тоді ще виконувач обов’язків крайового провідника Степан Бандера.

Багато в чому рішення про усунення Перацького було ухвалено і під тиском нацистських кіл. З приходом до влади в Німеччині Гітлера в січні 1934 року берлінська штаб-квартира ОУН на правах особливого відділу була зарахована до штабу гестапо. У передмісті Берліна Вільгельмсдорфе на кошти німецької розвідки були також побудовані казарми, де готували офіцерів і бойовиків ОУН. Що стосується Перацького, то приблизно в цей же час він виступив із різким засудженням планів Німеччини захопити Данціґ, який, за умовами Версальського миру, був оголошений «вільним містом» під управлінням Ліги Націй. Вказівку Ріхарду Ярому, агентові німецької розвідки, що курирував ОУН, усунути Перацького дав особисто Гітлер.

План замаху розробив Роман Шухевич, приводив його в дію Микола Лебедь (Мазко), загальне керівництво здійснював Степан Бандера (Баба, Лис). Проте в останню мить безпосереднє проведення операції було покладено на іншого оунівця – Григорія Мацейка (Гонту).

14 червня, за два дні до вбивства, польська поліція заарештувала Бандеру разом з його товаришем, інженером Богданом Підгайним (Биком), другим (після Шухевича) бойовим референтом КЕ ОУН, коли вони намагалися перетнути чесько-польський кордон. Було арештовано ще декількох членів організації, причетних до вбивства міністра, зокрема Лебедя і його наречену, майбутню дружину, Дарію Гнатківську.

Як уже мовилося, це був не перший арешт Бандери. Окрім тих, про які розповідалося, він потрапляв під арешт польської поліції у зв’язку з різними акціями УВО та ОУН, наприклад, у кінці 1928 року в Калуші і в Станіславі за організацію в Калуші листопадових маніфестацій на честь 10-ліття створення Західноукраїнської Народної Республіки в 1918 році. На початку 1932 року Бандера був затриманий при нелегальному переході польсько-чеського кордону і просидів три місяці в слідчій в’язниці у зв’язку із замахом на польського комісара Чеховського і так далі.