Сто років тому вперед

— Звідкіля така жвавість?

— Ми сьогодні дізналися, — відповіла Аліса. — Я дивилася Юльчині підручники й згадала.

— Правда, — підтвердила Юлька. — Точнісінько так, вона вчилася в шостому класі.

— От і добре, що ти згадала. Я зранку забіжу в Юльчину школу й поговорю з директором. А якщо треба буде, йому подзвонять із лікарні і я сподіваюся, що Алісу тимчасово зарахують до Юльки в клас. Ви задоволені?

— Ура! — крикнула Юлька. — Ти навіть не уявляєш, мамо, як нас з Алісою влаштовує цей варіант!

— Це теж таємниця? — спитала Наталя.

— Ще й яка! — відповіла Юлька.

— Маю надію, ви нічого не висадите в повітря й не підпалите. У наш вік жіноча рівноправність досягла надто великих успіхів, — докинула Марія Михайлівна.

А пізно ввечері, коли дівчата повдягалися спати, вони чули, як у сусідній кімнаті тихо розмовляли Наталя з бабусею.

— Шкода, що ти свого часу не завела собі ще одної дитини, — сказала Марія Михайлівна. — Ти зверни увагу, як Юлька тягнеться до Аліси. Їй потрібна сестра.

— Я теж задоволена, що вони подружилися, — відповіла Наталя. — Аліса гарна дівчинка і…

— Із трагічною долею, — додала бабуся.

Цієї миті щось майнуло за вікном, і Аліса підвела голову, придивляючись.

— Не бійся, — прошепотіла Юлька. — Це голуби. Тут п’ятий поверх. Тим сюди не залізти.

Аліса краще знала космічних піратів і не мала сумніву, що, якби вони знали, де Аліса, залізли б і на десятий поверх.

— Вони загубили твій слід, — сказала Юлька.

— Я сподіваюсь.

— Добряче мама придумала, — прошепотіла Юлька. — Якщо тобі важко буде, ти не турбуйся, я тобі допоможу.

— Я не турбуюсь, — мовила Аліса. — Головне — знайти мієлофон і повернутися. А якщо я одержу погані оцінки, вони не рахуються, бо я ще не народилася.

— Жаль. Я згодна, щоб ти залишилася назовсім.

Розділ IX Я ЇЇ НІКОЛИ НЕ БАЧИВ

Шостому класові “Б” того ранку не хотілося трудитись через гарну весняну погоду. На клумбах біля школи пробилася молода трава, асфальт висох і вже був покреслений малюками на “класики”, бруньки розкривалися, і від них пахло свіжістю й добрим настроєм.

Фіма Корольов піймав два сонечка і влаштував на підвіконні перегони на приз стінгазети “Наш клас”. Одне сонечко було чорне з жовтими цятками, друге — червоне з чорними. Вони весь час розправляли крильця, хотіли полетіти, і Фіма притискав крильця олівцем, бо, за правилами перегонів, сонечки повинні були бігати.

Діти поділилися на жовтих і червоних уболівальників і сильно галасували. Коли зайшли Юлька з Алісою, їх побачили, правда, тільки Катя Михайлова і Мила Руткевич. Мила, принципова відмінниця, перечитувала домашнє читання з англійської, а Катя Михайлова, яка буде тенісисткою, читала книжку про кубок Девіса.

— Дівчатка, познайомтеся, — сказала Юлька, — це моя подруга Аліса, ми разом у лікарні лежали,

— Дуже приємно, — відповіла Руткевич.

Катя Михайлова, котра до того ж і староста класу, спитала Алісу:

— Ти в нас будеш учитися чи просто так прийшла?

— Поки повчуся.

— А тебе до журналу внесли?

— Не знаю, — відповіла Аліса.

— А як твоє прізвище?

— Аліса Селезньова.

— Селезньова, — спитала Катя Михайлова, — ти яким видом спорту займатимешся?

— Не знаю, — відповіла Аліса.

— Відчепіться од неї, — сказала Мила Руткевич. — Людина щойно з лікарні. Ти б іще на неї й громадські навантаження накинула!

— Ти нічого не розумієш, — обурилася Катя. — І честь класу тобі не дорога. Ти сама її не захищаєш.

— Я добре вчуся, цим і захищаю, — заперечила Мила.

— Вони завжди через це сваряться, — пояснила Юлька.

— Ти в волейбол грати вмієш? — спитала Катя.

— Змалку трохи грала.

— Ей, хлопці! — пролунав дикий крик Борі Мессерера, який випадково оглянувся й побачив, хто прийшов. — Юлька Грибкова вернулася без істотних частин тіла!

— Дотепник-самоук, — сказала Юлька.

— Він заздрить, — озвалась Мила Руткевич, відкидаючи назад важку чорну косу.

Катя Михайлова підозрювала, що Мила тому не займається спортом, що боїться заплутатись у власному волоссі. Всі одразу забули про сонечок, обступили Юльку.

— А це що за номер? — спитав Борис Мессерер, дивлячись на Алісу. — Ви, дівчино, із Швеції по культурному обміну?

— Це Аліса Селезньова, — мовила Юлька. — Моя подруга і навіть родичка. Вона поки що буде в нас учитися.

— Хлопці й дівчата! — вигукнув Борис. — Ви чули? Аліса буде в нас у гостях!

Фіма Корольов уже зібрав своїх сонечок у сірникову коробку, випростався, пізнав Алісу й сказав якнайспокійнішим голосом:

— Привіт, Алісо. Я без тебе трохи скучив.

— Здрастуй, Фімо, — відповіла Аліса.

— Ви знайомі? — У Юльки мало очі на лоб не вилізли.

Решта теж здивувалася.

— Я певною мірою її рятівник, — похвалився Фіма.

Аліса насупилася, щоб він промовчав, але Фіма не зрозумів знаку.

— Я їй допоміг тікати в одній піжамі з божевільні. Через паркан. За нами гналися вісім санітарів із гамівною сорочкою та один професор.

— Ех ти! — мовила Аліса й відвернулася од нього.

— Базікало! — сказала Юлька.

— Я не жартую, — обурився Фімка. — Колька Сулима може підтвердити. Там ще англійці були… А ось і Сулима. Сулима, ти Алісу пізнаєш?

Сулима стояв у дверях.