Сто тисяч. Хазяїн

Герасим. Ох, хочу, голубчику, хочу! І вдень, і вночі тілько про це й думаю... Одна біда — грошей не вистача.

Гершко. Я можу вам помогать покупать землю Смоквинова.

Герасим. Як? Грошей даси?

Гершко. Зачим гроші? Ми грошей не маємо, ми із розумом живемо.

Герасим. Як грошей нема, то й розуму Біг дасть.

Гершко. Помиляєтесь, Герасим Никодимович, не так: як ро­зум є — будуть гроші! Хе-хе-хе!

Герасим. А може, так. Ну, показуй же твій розум.

Гершко. Ізвольте, з нашим удовольствієм: Смоквинов пози­чає на улучшеніє хазяйства п’ять тисяч! Хе-хе-хе! Яке там улучшеніє? Пхі! Между прочево, мнє досконально звєсно, що він уже п’ять імєнієв проїв. Ну, добре, нехай собі їсть!.. Він любе смачно їсти, а ви любите землю... Давайте йому п’ять тисячов під заклад­ну, візьміть добрі проценти — і земля буде ваша.

Герасим. Яким побитом?

Гершко. А скудова він візьме заплатить долг, га? Скудова, я вас питаю? Земля заложена і перезаложена ув банк, прийде строк платить — її будуть продавать з аукціону, тоді ви приймете на се­бе банк — і земля ваша.

Герасим. Це виходить, я йому не позичу, а дам зав­даток на землю і ще й процент візьму?

Гершко. Зараз видко комерчеську голову, з вами легко діло мать.

Герасим (про себе). Що ж його робить? Два діла збіглось до­купи... Кума ще нема... Голова тріщить! (До Гершка.) Треба подумать.

Гершко. Ви довго не думайте, бо до Смоквинова уже приїз­див фактор купувать землю... Ну я його прогнав, бо без мене тут ні один єврей не має права гендлювать. Я фактор на цей куток, і Смоквинов до мене належить, а якби тот господин поворотілся до мєнє, я б єму купив з одного слова, а теперечки на злість тому господину желаю вам устроїть діло.

Герасим. Добре робиш, спасибі тобі! А від кого ж то фактор приїздив до Смоквинова?

Гершко. Від денежного чоловіка, від Жолудя.

Герасим. Від Жолудя?! Григорій Мойсєєвич, будь ласка, не допустіть Жолудя. Ідіть зараз до Смоквинова, обнадежте його, що я дам грошей під закладну і процент візьму невеликий... Тілько треба день-другий підождать, поки я обернуся з своїми ділами.

Гершко. Можна. А скілько ви мені дасте фактор­ського?

Герасим. А скілько ж ви хочете, Григорій Мойсєєвич?

Гершко. Дасте п’ятдесят карбованців тепер, а як поладнається діло, то ще п’ятдесят.

Герасим. Помилуйте! Господь з вами! Бога бійтесь! Де ж та­ки сто карбованців за такий пустяк? Візьміть тепер... десять кар­бованців, а як діло скінчиться, тоді ще двадцять п’ять...

Гершко. Мінє ето даже странно, как чесний человєк! За кого ви меня принімаєтє?

Герасим. Невже ж мало? За віщо ж більше?

Гершко. За такоє дєло тридцять п’ять рублів! Та я тілько слово скажу Жолудю, то он дасть мені сто п’ятдесят рублєй, бо його земля підходить тож до Смоквинова, єму до зарізу ета земля нужна. На його землі вода далеко — аж у головах, а тут став, мож­на купать овець, можна... мало чого не можна! Жолудь аж тру­ситься за тою землею.

Герасим. Ви хочете мене живцем облупить. І не гріх вам, Григорій Мойсєєвич. Я з вашим батьком давній приятель, і коней у нього купив.

Гершко. Наш заробіток у год раз, треба пользоваться. (Встає.) Не дасте ви, дасть Жолудь. Разлі мінє не всьо равно — аби гроші.

Герасим. Аби гроші... Правда. Візьміть же тепер два­дцять п’ять, а решту — як діло скінчиться, бо, єй, нема при собі! Хоч га­рячим залізом печіть, не можу зараз більше дать.

Гершко. Ну, край. Давайте гроші, зараз поїду.

Герасим (шука). Отак! Тілько двадцять і знайшов... Зділайте милость, візьміть двадцять, а решту потім, за мною не пропаде.

Гершко. Ну що робить?.. Нічого з вами робить, давайте. (Бе­ре гроші.) Теперечки поїду прямо до Смоквинова. Ну, прощайте. Так через день-два?

Герасим. Найбільше, як через три.

Жид вийшов.

Ява IV

Герасим (сам). От збіглися діла докупи... Упустить землю Смоквинова, та ще у такі лапи, як у Жолудя, — гріх смертельний, все одно, що посиротить свою землю на віки вічні, бо від Жолудя вже не поживишся. А тут знову, як його упустить случай: дать п’ять, а взять сто тисяч! Серце перестає биться, як подумаю: за п’ять — сто тисяч! Господи! Коли б тілько кум благополучно розміняв, а тоді я й Гершка обманю, на біса мені його факторство здалося? Сам куп­лю у Смоквинова землю. Аби тілько гроші. А кума нема. А Господи, чого він бариться? Ну, що як кума арештували? От тобі й сто тисяч.

Входе Савка.

Кум! Слава Богу, діждався... думав — умру. Що?..

Ява V

Савка і Герасим.

Савка (трохи випивши). Стривайте! (Виймає з-за пазухи пляшку з горілкою, другу з ромом, булку, рибу і кладе на стіл.) Ідіть сюди, куме!

Герасим підходить. Савка обнімає його і цілує, а поцілувавши, держить за шию і дивиться йому в вічі.

Герасим. Не мучте, куме! Кажіть...

Савка. Годяться, куме. (Випускає шию Герасимову з рук.)