Святослав

- Ой нi, iмператоре, не лжа... Згадай, скiльки городiв поставили ромеї над Руським морем, скiльки кровi пролили руси в Тмутараканi, на низу Днiпра, Iтиля-рiки, Днiстра. А Саркел, iмператоре? Адже його збудували ромеї на руському шляху, на землях наших. А що б сказали iмператори ромеїв, якби князi Руської землi почали завойовувати Сiрiю чи Халдею? Нi, iмператоре, Русь нiколи й нiде не стала на землi iмперiї. Iмперiя прагне стати i вже стала на Руськi землi... Дивно менi, iмператоре! Адже ромеї мають великi землi над морем, у Азiї, пiвсвiту...

- Русь, - перебив його iмператор, - має не менше земель, нiж ромеї...

- Це правда, - сказав Святослав i посмiхнувся. - Русь має дуже багато земель. Русь, - вiн примружив очi й замрiяно подивився вдалину, за Дунай i коси, - має так багато земель, що ти й не уявляєш, iмператоре... Вiд Руського моря до далеких україн пiвнiчних, вiд болгар до Iтиля-рiки i гiр Орал... Велика земля, пiвсвiту.

Iмператор Iоанн з-пiд густих брiв дивився на обличчя князя Святослава, який дуже спокiйно розповiдав про Русь, i очi його в цю хвилину стали нiбито темнiшими. Коли ж князь Святослав пiймав на собi гострий погляд iмператора i замовк, Iоанн Цимiсхiй одвiв очi, зiтхнув, обернувся, подивився на свiй почет, що однаково непорушне стояв на березi.

А далi iмператор Вiзантiї схилився ближче до князя Святослава, сказав таємниче, пошепки:

- У тебе пiвсвiту, пiвсвiту є в мене. Чому ж сваримось ми, княже Святославе?

- Про що ти говориш, iмператоре? - не зрозумiв його Святослав.

- Ти i я - ми два богатирi, - так само тихо вiв далi Цимiсхiй, - i я хочу, щоб ми дiяли як богатирi. Слухай, княже! Давай подiлимось! До Дунаю все буде моє, за Дунаєм - твоє. Я сидiтиму в Константинополi, ти - в Києвi.

Князь Святослав подивився на iмператора ромеїв, потiм обернувся, поглянув за човен... Там текла голуба вода, плавали дрiбнi рибки, на днi лежали обтертi хвилею камiнцi. I раптом князь Святослав опустив руку в воду, дiстав звiдти один камiнець.

Iмператор Iоанн здригнувся. Для чого взяв київський князь камiнець? Вiн не знав, що робитиме князь, напружено стежив за кожним його рухом...

А князь Святослав все тримав камiнець на долонi в себе, дивився, як з нього в Дунай падають великi срiблястi краплi.

- Бачиш, який чудовий камiнь?! - промовив князь Святослав. - А скажи менi лишень, iмператоре, чий оце буде камiнь?

Iмператор не мiг второпати, до чого веде київський князь.

- Камiнь?! - засмiявся вiн. - Як чий? Коли камiнь у твоїй руцi, вiн твiй...

- А тепер? - засмiявся князь Святослав i кинув камiнь далеко вiд човна. Камiнець зробив дугу, врiзався в плесо i зник, а по водi пiшли кола.

Iмператор мовчав.

- Чий це камiнець зараз? - ще раз запитав князь Святослав.

- Ти мене запитуєш про дивнi речi, - похмуро вiдповiв Цимiсхiй. - Тепер камiнець нiчий... Але до чого це?

- Бачиш, iмператоре, - сказав Святослав. - Камiнець - i то ось вiн - мiй, а от вже i не мiй. А ти хочеш покласти межу свiту, хочеш подiлити його на двi половини. Оце, кажеш, моє, а оце - твоє. А хiба ти чи я можем його подiлити? Ти сказав, що є Вiзантiя i є Русь, що це дуже великi землi. Але це ще не вся земля. От сидимо ми з тобою тут, на Дунаї, але ж це земля болгарська. I вона не одна. Є франки, англи - у цей бiк, а там - за Руссю - монголи, хини... Хiба ж, iмператоре, це камiнцi, якi кинув хоч сюди, хоч туди? Ти хочеш пiдкорити пiвсвiту, далi захочеш пiдкорити й свiт. Нi, iмператоре, пiдкорити всього свiту нiколи не вдасться.

- Ти мене не зрозумiв, - промовив Iоанн Цимiсхiй. - Вiзантiя не хоче пiдкорювати увесь свiт. Я хотiв тiльки домовитись, де моє, а де твоє.

- Нашi ж посли нiбито все й подiлили... Вiзантiї - своє, Русi своє, Болгарiя буде межи нами... Iмператор Iоанн дивився на Дунай.

- Так, - махнув вiн рукою, - посли нашi домовились нiбито про все, але я дещо хотiв сказати до цього...

Вiн замовк на хвилинку й подивився на Святослава...

- Вiд себе я хотiв додати, - повiв Цимiсхiй, - що захоплений тим, як ти боровся зi мною... Ти, квяже, добрий полководець.

- Менi приємно чути це вiд такого досвiдченого й хитрого полководця, як ти, - вiдповiв на це Святослав. - Але ж з тобою не я боровся, а Русь...

- Боролась Русь, а ти її князь. I я хотiв би на знак того, що поважаю тебе... i Русь, назвати тебе кесарем, василевсом Русi, дати вам свiтло iстинної вiри - християнство.