Святослав

I як це бувало перед боєм, воїни вдарили мечами об щити, загримiли сулицями, копiями, сокирами. Дудки щосили заграли, загримiли бубни, накри. I багатьом з тих, що дивились на лодiю, здавалося, що встав князь Святослав, стоїть на лодiї, веде її в безмежнi простори.

Пiд скелею лежав з глибокою раною на головi, все це бачив i плакав воїн Микула.

Iз Доростола iмператор Iоанн Цимiсхiй їхав до Константинополя дуже швидко. Проминув Плиску й Данаю, але на кiлька хвилин затримався в Преславi.

Тут iмператор iз своїми полководцями радився, як їм через гiрськi клiсури спуститись в долину, до Фракiї. Зробити це було нелегко - вже починалась осiнь, i в клiсурах ревiли запiненi рiки, здалеку там було чути грiм i луну обвалiв.

Проте не тiльки це турбувало iмператора i його полководцiв. Скрiзь у горах блукали загони непокiрних болгар, десь праворуч вiд перевалiв стояв iз чотирма своїми синами й великим вiйськом комiтопопул Шишман - лютий ворог Вiзантiї. Iмператор i його полководцi, побоюючись своїх ворогiв, домовились, що частина легiонiв пiде праворуч вiд головного шляху, частина - злiва, сам же iмператор з безсмертними посуватиметься посерединi.

Не боялись нiкого iмператор i його полководцi тiльки в Преславi. Тут вони почували себе переможцями й повними господарями. Негайно пiсля урочистих входин до Преслави iмператор велить забрати у Вишньому градi всi скарби каганiв, навантажити їх на колiсницi й поставити бiля них сторожу. Вiн же велить, щоб колiсницi посувались у горах одразу за ним, за безсмертними.

Усi ці днi до iмператора Iоанна добивався кесар Болгарiї Борис. Iмператор всiляко ухилйвся від розмови з ним. Одного разу кесаревi, що прибув з своїми боїлами, сказали, що iмператор виїхав до легiонiв у гори. Iншим разом - що вiн хворий, ще раз - що вiн не має часу говорити.

Нарештi iмператор Iоанн знайшов годину й для кесаря Бориса. Це було тодi, коли всi скарби болгарських каганiв лежали вже на колiсницях i коли сам iмператор мав вирушати з Преслави.

Iмператор Iоанн прийняв кесаря Бориса в Золотiй палатi, де колись приймали давнi кагани. Iмператор сидiв на позолоченому тронi Симеона, по обидва боки вiд нього й позаду стояли полководцi. Кесар Борис увiйшов у палату в кесарському своєму вбраннi й вклонився iмператору ромеїв.

- Великий василевсе, - сказав вiн, - я прибув сюди, щоб подякувати тобi i всiм полководцям за визволення Болгарiї.

Довгим, пронизливим поглядом подивився iмператор на кесаря Болгарiї.

- Я зробив так, як обiцяв, - вiдповiв вiн. - Уся Болгарiя очищена вiд тавроскiфiв аж до Дунаю. Князь Святослав переможений, а я нинi повертаюсь до Константинополя.

- Я сподiваюсь, - промовив кесар Борис, - що великий василевс звелить, як нам бути далi. I ще я додам, що нас усiх дивує, чому за наказом iмператора в нас забирають скарби...

На блiдому обличчi iмператора Iоанна проступили червонi плями, що завжди бувало з ним у хвилини найбiльшого збудження. Але вiн стримався i дуже повiльно сказав:

- Чому ти думаєш, кесарю, що зараз за Болгарiю вiдповiдаєш тiльки ти? Нi, Борисе! Дiд твiй Симеон i батько Петро довели її до загибелi. У тебе на заходi стоять Шишмани, - вони забрали вже половину Болгарiї. А що робиться в тебе на сходi? Адже там повно непокiрних болгар. А в горах i долинах? Скрiзь однаково. Як же можу я зараз, дбаючи про Болгарiю, залишити тут, у Преславi, скарби кесарiв? Ми їх поки що будемо зберiгати в Константинополi.

Вiн на мить замовк.

- Але про все це краще говорити не тут, а в Константинополi, кесарю Борисе. Ти поїдеш слiдом за мною.

Так закiнчив iмператор Iоанн останнiй свiй прийом у Преславi.

З великою славою повертався iмператор Цимiсхiй до Константинополя. Вiн сам дбав про цю славу. Ще побитi легiони Цимiсхiя стояли пiд Доростолом, а вже до Константинополя мчали гiнцi з вiстями, що вiйська iмперiї наголову розбили тавроскiфiв, а князь їхнiй Святослав змушений був скласти ганебний мир з ромеями. Ще Iоанн Цимiсхiй стояв у Преславi й думав, як йому пройти через клiсури, а вже в Константинополi всi стверджували, що Цимiсхiй навiки приборкав болгар, наклав на них дань, везе з собою скарби Крума.

I нiхто у Вiзантiї не знав, що не князь Святослав, а сам Iоанн Цимiсхiй прагнув укласти мир з русами. Нiхто не знав, що iмператор ромеїв з недобитками своїх легiонiв хоче швидше пройти Болгарiю, де земля горить у нього пiд ногами, нiхто не знав, що iмператор Цимiсхiй мрiє зараз тiльки про одно - бути в Константинополi, за високими мурами Великого палацу, у Буколеонi. У Константинополi цього не знали й зустрiчали Iоанна Цимiсхiя як переможця.