Святослав

Княгиню Ольгу здивувало, що ця визначна особа iмперiї - права рука iмператора, перший його боярин i воєвода - розмовляє з нею руською мовою так, нiби вiн довго жив на Русi. Але вона не смiла нiчого запитувати в нього i вiдповiла, що дуже задоволена прийомом i що справдi трохи стомилась... Та потiм, коли вже було зовсiм близько до ворiт, вона зупинилась i запитала одверто в паракимомена:

- Нинi я хотiла говорити з iмператором, але вiн чомусь не схотiв.

- О, - вiдповiв паракимомен, - iмператор Костянтин просто хворий i над силу зробив прийом.

- Але коли ж я тепер зможу з ним говорити?

- Коли? - замислився паракимомен. - Я думаю, що це буде швидко. Ми повiдомимо княгиню Ольгу, коли iмператор зможе її прийняти й говорити з нею... Адже княгиня зупинилась там, де й всi посли, - на подвiр'ї Мами?

Стоячи пiд лiхтарем бiля ворiт Великого палацу, княгиня подивилась на безбороде обличчя паракимомена, що посмiхалось, i рушила до колiсницi...

11

Василевс Костянтин хоч i говорив про свою хворобу, але насправдi був цiлком здоровий. і коли руська княгиня залишила кiтон, вiн вийшов iз покоїв у сад над морем.

Там його i знайшов паракимомен Василь, який, провiвши княгиню, повернувся до кiтону пересвiдчитись, що iмператор уже спить, i, не знайшовши його там, швидко рушив у сад.

- Я бачу, що iмператора дуже стурбувала розмова з київською княгинею, - тихим голосом мовив паракимомен, наблизившись до iмператора й вклоняючись йому.

Костянтин одiрвав погляд вiд блискучого лона моря, над яким, схиляючись до обрiю, свiтив великий червонкуватий мiсяць.

- Так, - вiдповiв iмператор, - ця розмова з княгинею дуже мене стурбувала. Я думав, що княгиня Ольга проста, неписьменна жiнка, але вона розумна, хитра.

- Невже княгиня може високо пiдiйнятись над своїм диким народом?

- Я боюсь, - оглянувся навкруг i зашепотiв iмператор, - що ми не знаємо цього народу. Русь, як ми думаємо й скрiзь стверджуємо, це - багатоплемiнний варварський народ, раби, убогi еллiни, що не знають воєнного ладу. Але чому ж вони вже не раз змушували здригатись нашу iмперiю? Адже їхнi князi Олег i Iгор стояли он там, - вiн простяг праву руку й показав у темрявi на Перу й Галату, - пiд самими стiнами Константинополя. Звiдки цей гiперборейський вiтер?

Паракимомен подивився у той бiк, куди показував iмператор, i щiльнiше закутався вiд холодного вiтру в свiй плащ.

- Але зараз там сидять не Олег i Iгор, а жiнка... княгиня Ольга, - смiючись, промовив паракимомен Василь.

- Ця жiнка не краща вiд своїх князiв. Тi iшли з мечами та списами, вона ж хоче воювати словом.

- Хiба княгиня Ольга сказала щось прикре чи образливе iмператору?

- Вона нiчого не сказала, але запитала в мене про нашi городи над Понтом та ще про Саркел, який нiбито заважає Русi на шляху до Джурджанського моря. Вона завела розмову про торгiвлю в Константинополi й про Клiмати. Ще вона припрошувала мене й молодих iмператорiв разом iз дочками моїми приїхати до Києва, де в неї два сини... Сфендослаф, Гузлiб...

- Княгиня справдi хитра й зухвала жiнка, - згодився паракимомен. - Але на таку зухвалу мову в нас є вiдповiднi слова.

- Я, як ми домовились, нiчого їй сьогоднi не сказав. Треба знати, що думає твiй ворог, але не поспiшати, вибрати слушну годину.

- Що ж, - хижо засмiявся паракимомен, - княгиня одержала сповна все, що їй належало. Надiюсь, що сьогоднi вона не спатиме, їй є над чим подумати i над чим замислитись. А щоб вона не спала багато днiв i ночей надалi, я сказав їй, що мiй iмператор ще говоритиме з нею.

- Вона просила мене про це.

- Так, iмператоре, вона просила й ждатиме. Це дуже вперта жiнка... А вже насуває осiнь, у Понтi й зараз страшно, що ж буде там за мiсяць?..

- Ти зробив усе, як ми домовились?

- Так, iмператоре, - вiдповiв паракимомен, - все зроблено, як ми домовились. Василiки* (*Василiк - посол.) нашi давно виїхали до печенiгiв з дарами, а тi вже зустрiнуть їх над морем чи над Борисфеном* (*Борисфен - грецька назва Днiпра.)...

Iмператор здригнувся, бо вiдчув, як з моря вiйнув свiжий вiтер.

- Я хочу спочити, - сказав вiн.

- Час, iмператоре, час, - взяв його пiд руку паракимомен.

12

Паракимомен Василь провiв iмператора до опочивальнi, побув там, поки Костянтин роздягався i лягав у ложе, постояв бiля дверей опочивальнi, пройшов коридорами Великого палацу, де на всiх поворотах стояли озброєнi етерiоти* (*Етерiоти - внутрiшня охорона.), i повернувся у парк, де щойно був з iмператором.

Великий палац тепер спав, спав весь Константинополь, червонкуватий великий мiсяць повiльно спускався до моря, нiби також хотiв спати, тихо шелестiли, навiваючи сон, кипариси, соннi хвилi стомлено бились об береги.

Тiльки Василь не мав права спати. Вiн був паракимоменом, але разом i постiльничим iмператора. Коли iмператор прокидався, постiльничий його мусив ждати; коли iмператор виходив у Золоту палату, паракимомен iшов поперед нього; коли iмператор спочивав, постiльничий охороняв його спокiй. Вiн i тiльки вiн мусив бути першим другом i помiчником василевса.