Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

На той час уже було кілька книжок англійською, присвячених Донбасові (періоду до 1924 р.)[3]. Ці публікації були для мене дуже корисними, і передусім розвідка Чартерза Віна. Я не погоджуюся з деякими їхніми висновками і твердженнями, проте головна мета моєї книжки — дослідити політичний терор у період, не висвітлений моїми попередниками, а саме — в епоху Сталіна. Я розглядаю цю тему в значно ширшому хронологічному контексті, від часів козацтва до 1990-х рр., щоб чіткіше вирізнити головну думку цієї книжки: впродовж усієї своєї історії Донбас був утіленням свободи, і саме ця свобода визначила вкрай брутальну й жорстоку політичну історію Донбасу.

Говорити про свободу в самодержавній Російській імперії чи в сталінському Радянському Союзі видається суперечністю. Але ця книжка показує, що в той час, коли політична жорстокість була невіддільною частиною історії Донбасу, парадоксальним чином Донбас, степова земля, на якій колись панували козаки, символізувала свободу в народній уяві і у сприйнятті Москви (і Києва). Я вживаю уявлення про «свободу» в його «неґативному» значенні, тобто «свобода від», а не «свобода для»[4]. Зі своїм глибоким підпіллям (і в прямому, і в переносному значеннях) шахти Донбасу були притулком для тих, хто прагнув волі. Це не означає, що в Донбасі не було економічної експлуатації чи міжетнічних конфліктів. Навпаки, приваблений волею і можливостями цього прикордонного реґіону, тут осідав строкатий люд з усієї країни і з-за її меж, а безжальна економічна експлуатація та міжетнічні сутички були частиною повсякденного життя Донбасу. В цьому розумінні Донбас можна порівняти з Сибіром, американським Заходом чи навіть середньовічними європейськими містами.

Цікаво, що навіть у розпалі сталінізму Донбас зберігав деякі елементи вільного степу[5], надаючи притулок людям, позбавленим громадянських прав, вигнанцям, утікачам, злочинцям та іншим. Дехто з них були такими необхідними для забезпечення функціонування промисловості Донбасу, що коли політично неблагонадійних осіб виселяли з міст і сіл Донбасу та всієї країни, їм дозволяли працювати на донбаських шахтах. Коли внаслідок війни та інших лих з’явилося безліч злидарів і безпритульних, Москва знову ж таки скеровувала їх у Донбас або ж спроваджувала їх туди як небажані і небезпечні, на погляд влади, елементи. Тому в очах Москви Донбас був політично підозрілим. Коли Сталін вирішив винищити своїх політичних ворогів (реальних і потенційних), Донбас неминуче став об’єктом масового терору. Справді, є докази, що Донбас був серед реґіонів країни, які найбільше постраждали від сталінського кривавого терору.

Донбас не єдиний зберіг певний рівень свободи і водночас зазнавав утисків від держави. Ця книжка — конкретна історична розвідка, яку мають доповнити інші докладні дослідження міст та різних реґіонів Російської імперії і Радянського Союзу, щоб можна було сприйняти Донбас у правильній порівняльній перспективі. Міста, і передусім Москва, Санкт-Петербург (Ленінград), Київ і Харків, також забезпечували своїм жителям певну анонімність, проте життя в столицях та інших великих центрах перебувало в радянський період під пильним контролем міліції. Тому тим, хто шукав анонімності, звичайно було значно важче, а отже, анітрохи непривабливо жити в цих містах, вони віддавали перевагу Донбасові. В цьому аспекті Сибір, який також утілював свободу, міг би бути не менш привабливий, ніж Донбас, проте Сибір символізував і рай, і пекло[6]. І хоча до революції в Сибір їхало багато переселенців (зокрема українців), після революції він став радше символом вигнання, каторжної праці і смерті, надто для українців, які охочіше шукали щастя в значно ближчому Донбасі[7].

Політичний терор також не був монополією одного Донбасу. Насильство було звичайним явищем у російській і українській історії. Цілком зрозуміло, що всі народи, всі міста і села стали жертвами терору в епоху правління Сталіна. Однак не варто перебільшувати розмах терору в Донбасі. Те, що вугільна промисловість і доволі значна кількість робітників, зайнятих у ній, були надзвичайно важливі для економіки країни (а отже, і для її збройних сил), найімовірніше, трохи пом’якшувало сталінський терор. І проте терор 1930-х років у Донбасі був страшним, а насильство було складовою частиною політичного життя реґіону і до цього періоду, і згодом. Іншими словами, автор має на меті довести, що Донбас був винятковим прикладом боротьби між свободою і терором, і цей винятковий приклад може напрочуд багато з’ясувати.