Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Упродовж усієї своєї історії Донбас був політично некерованим. Сили політичних метрополій, які намагалися заволодіти серцями й думками Донбасу, щоразу зазнавали поразок. Найвиразніше це виявлялося під час кризових періодів — революції і громадянської війни, в роки Другої світової війни і тоді, коли розпався Радянський Союз. На відміну, скажімо, від сусіднього Дону, який 1917 року висунув свої політичні ідеї (такі, як «козацька республіка» і «радянська республіка»)[8], Донбас відкидав будь-які політичні угруповання. Політичну атмосферу Донбасу вважали отруйною і небезпечною всі партії. Лев Троцький, смертельний ворог Сталіна, найкраще описав політичну історію реґіону: «В Донбас можна їхати тільки з [політичним] протигазом»[9].

Ця книжка належить до жанру краєзнавства. В дослідженні, зосередженому на одному реґіоні України й Росії, дуже корисним для мене було уявлення про «вихід» (протилежне уявленням про «вірність» і «висловлення власної думки»), сформульоване в праці Алберта Гіршмана[10]. Я доводжу, що Донбас завжди був «виходом», порятунком, альтернативою політичному конформізму чи протестам. У формулюванні моїх ідей мені дуже допомогли різноманітні студії суміжних і прикордонних районів[11] та історична географія[12], дарма що багато з них пов’язані з формуванням національних ідентичностей, а випадок Донбасу засвідчує, як мало вони для нього важили.

І в географічному, і в символічному розумінні Донбас — окрема спільнота, така сама, як нація, місто чи село. Це простір, прикордоння, де внутрішнє прагнення свободи, дика експлуатація і щоденне насильство змагалися між собою за владу. Подібно до інших спільнот, степ з усією своєю сув’яззю свободи і терору був уявною спільнотою[13]. І, подібно до інших спільнот, ця спільнота також обростала міфами. Особливість Донбасу полягає в тому, що, хоч як по-різному сприймали його різні прошарки людності, він зберігав свою традиційну славу краю свободи і терору.

На якомусь етапі роботи над книжкою в мене виникла ідея написати мікроісторію[14], в якій радянська історія була б досліджена з мікроскопічного погляду, як-от у працях Роберта Дарнтона, Наталі Земон Дейвіс і Карло Ґінзбурґа. Така історія може стати моєю наступною працею, і доведеться прийняти виклик так званої суб’єктивістської школи[15], але джерела, які я виявив в українських і російських архівах, натомість підштовхнули мене при дослідженні Донбасу до такого абстрактного уявлення, як «простір», чи «вільний степ», тобто до майже макроісторії всупереч моїм первісним намірам. Вплив покійного Ернеста Ґелнера також допоміг мені проаналізувати Донбас на основі макроісторії, наприклад, таких уявлень, як «нація» і «націоналізм» (або, що буде точнішим у цьому випадку, ненацій і ненаціоналізму)[16]. Однак у цій книжці все-таки йдеться про «звичайних», безіменних, «пересічних» людей Донбасу (хоча там, де було можливо, я намагався ідентифікувати їх) і про те, як позначився на їхньому житті державний терор.

На прикладах багатьох і багатьох особистих доль я показую складність місця і часу для всієї маси людей, що жили там і тоді. Оскільки головна тема книжки — Донбас як реґіон, я маю змогу подати тільки фрагменти людських доль. А проте кількість цих фрагментів незліченна. Не тільки опитуючи людей в Україні й Росії, а й працюючи в різних бібліотеках та нещодавно відкритих архівах Донецька, Луганська, Києва і Москви, я зібрав чимало жахливих прикладів. У цій книжці докладно описано трагедії, змарновані життя, державна сваволя, так само як і народний страх, героїзм, ницість, боягузтво, мужність.

З усіх джерел, до яких я звертався, найкориснішими були раніше закриті архіви. Передусім «кримінальні» справи репресованих в архівах колишнього Комітету держбезпеки в Донецьку і Луганську (Україна) — це джерело багатьох досі невідомих історій репресованих в 1930-і рр. (розділ 6), під час війни і в повоєнні роки (розділ 7). Мені пощастило менше з доступом до недавніх архівних джерел, частково через офіційні закони секретності в Україні й Росії. Однак я знайшов чимало нової інформації про бурхливе життя людей в Донбасі (розділ 8). Загалом ці три розділи разом із розділами 3 і 5 (відповідно про Першу світову війну, революцію і громадянську війну та голод 1932–1933 рр.) становлять основу цієї книжки.