Свобода і терор у Донбасі: Українсько-російське прикордоння, 1870–1990-і роки

Голод часто руйнував сім’ї. Жінки, традиційна опора сімейного життя, не могли витримати звірств, скоюваних проти сім’ї. Все життя стало божевільним, і обставини змушували жінок руйнувати сім’ї з розпачу чи божевілля. Принаймні такою, здається, була думка загалу. Якщо моє враження, що жінок частіше, ніж чоловіків, описують у ролі канібалів, слушне, то це може бути пов’язане з народними уявленнями про жінку, що закидають їй відьомство. Зв’язок між канібалізмом і відьомством ясно видно у випадку, що трапився в селі Янківка, Київської області. В липні 1933 р. Настя Митрякова вбила дітей Кирила Куші, коли вони поверталися з дитячого садка. При обшуку її будинку знайдено частини їхніх тіл. Сільрада скликала людей, вони розпалили багаття і одразу ж спалили її[865].

Міста, безперечно, були краще захищені від голоду, ніж села. Повторюю ще раз: це неправда, коли кажуть, що Донбас не знав голоду. 1932 р. один шахтар з донських козаків писав, що весь день просидів голодним. Хліб, який видавали робітникам, був такої низької якості, що навіть коти його не їли. Він боявся, що невдовзі помре разом зі своїми товаришами, і тому витрачав усе зароблене на горілку, щоб гроші не пропали. Шахтарі питали: «За що ж ми боролися?»[866] По всьому Донбасу робітники пухли з голоду, а діти хворіли від поганого харчування[867]. Голодні діти в Донбасі влаштовували демонстрації, вимагаючи їжі, розбивали крамниці і вламувалися у пекарні[868]. В документах таємної поліції Донбасу перелічується сім випадків страйків у січні й на початку лютого 1933 р.[869].

1934 р. виробництво зерна збільшилось, а експорт зменшився. Голод вщухав. А проте голод у Донбасі тривав і далі. 1934 р. людям доводилося стояти в чергах за хлібом цілу ніч, щоб купити його зранку, але все одно, люди були голодні[870]. Дехто з колгоспників не мав сили працювати в полі[871]. 1935 р. на шахтах не платили по шість місяців[872]. Держава забирала зерно, і Донбас жив надголодь до 1936 р.[873]. Рани, залишені голодомором, довго не заживали. Наприклад, через масову смерть дітей у 1932–1933 рр. і велике зменшення народжуваності наприкінці 1930-х років, коли ці діти мали б іти до школи, донбаські школи не мали перших класів[874].

Зовнішні загрози і внутрішні вороги

Голод був не лише економічною кризою, а й політичною. Економічна криза поставила країну в небезпечне становище якраз тоді, коли загроза з боку інших країн дуже зросла. Голод також був великою внутрішньою проблемою для Сталінової політики. Яку важливу роль відіграла криза для подальшого розвитку політичного терору, видно з того, що, як влучно відзначив Джонатан Хаслам, «кожна згадка про походження так званої троцькістської терористичної змови називає 1932 р».[875]. Саме ця важка економічна й політична криза заклала основи великого терору.

Зовнішні загрози не були новими для СРСР. Цього разу загроза йшла як зі Сходу, так і з Заходу: прихід до влади в Німеччині Гітлера і встановлення Японією маріонеткового уряду в Маньчжурії. З часом обидві загрози ставали дедалі реальнішими[876].

В Україні, як і на Далекому Сході, люди, що потрапили до країни з-за кордону, були під підозрою. Найбільше впадає у вічі вигадана справа Української Військової Організації (УВО); арешти її «членів» тривали з 1933 до 1937 р. (В 1920-х рр. у Галичині була організація з такою назвою, яка 1929 р. у Відні стала основою нової Організації Українських Націоналістів. І УВО, і ОУН вдавалися до політичного тероризму, зокрема вбивали радянських урядовців у Польщі та інших країнах. Звичайно ж, ГПУ хотіло поєднати стару й нову УВО). Було заарештовано багато членів комуністичної партії з Галичини, і їх змусили визнати членство в УВО. Згідно із звинуваченнями, галичани приїхали в Україну з метою організувати контрреволюційну фашистську організацію і скинути радянську владу збройним повстанням з допомогою нацистської Німеччини, Польщі та українських еміґрантських організацій. Повстання мало статися навесні 1933 р., в розпалі голоду. Щоб отримати підтримку населення, УВО начебто зумисне порушувало постачання продуктів (це, безперечно, евфемізм замість «спричинили голод»)[877].