Таємничий лицар

— Я б з радістю схрестив з вами мечі, пане. Багато було в мене супротивників з різних країв та народів, але жодного разу — такої статури, як ваша. Ваш батько теж був таким велетнем?

— Я свого батька не знав.

— Прикро це чути. Мій власний панотець надто рано полишив мене на цьому світі.

Скрипаль обернувся до пана трьох замків.

— Маємо припросити пана Дункана до нашого веселого товариства.

— Не треба нам таких, як він.

Дунк не знав, що й казати. Заплотних лицарів з вітром у гамані не часто запрошували подорожувати з високородними панами. «Я б радше затоваришував з їхніми пахолками» — подумав собі Дунк. Судячи з довжини їхньої валки, пан Глушняк та пан Скрипаль мали при собі машталірів — ходити за конями, кухарів — дбати про стіл, зброєносців — чистити обладунки, сердюків — берегти їхні вельможні особи від нападу. А Дунк мав при собі Яйка.

— Таких, як він? — засміявся Скрипаль. — Яких це «таких»? Великих на зріст? Та подивіться ж на нього. Нам потрібні дужі бійці. Нові мечі кращі за старі імена, як я чув від людей.

— Від дурнів ви теє чули. Ви геть нічого не знаєте про цього добродія. Може, він — просто горлоріз, а може, шпигун Кровокрука.

— Я нічий не шпигун, — відказав Дунк. — І не треба мосьпанові розмовляти про мене так, наче я в землі, уві сні чи десь на Стіні.

Очі-кремені роздивилися його знову.

— На Стіні вам саме й місце, перепрошую пана. Рушайте просто туди, не заблукаєте.

— Не зважайте, — мовив Скрипаль. — Він у нас старий та жовчний, геть усіх у чомусь підозрює. А мені, Гормику, цей хлопець до душі. Пане Дункане, чи не поїдете ви з нами до Білостін’я?

— Мосьпане, та ж я…

Хіба йому личить таборувати поруч з отакими вельможами? Їхні пахолки поставлять шатра, машталіри поратимуть коней, кухарі подадуть каплунів або яловичі окости, а що робитимуть Дунк і Яйк? Сядуть на землю поруч і гризтимуть тверду солонину?

— Я не можу.

— От бачите, — зазначив господар трьох замків. — Він своє місце знає і розуміє, що воно деінде, а не поруч із нами.

Панок повернув коня на дорогу.

— Пан Глушняк уже, мабуть, на три версти від’їхав.

— Доведеться наздогнати того блазня ще раз.

Скрипаль подарував Дункові винувату посмішку.

— Можливо, ми ще стрінемося. Я цього сподіваюся. Мрію все-таки випробувати списа проти вас.

Дунк не знав, що й казати.

— Щасти вам на чесному полі, — нарешті спромігся він, та пан Ян уже обернувся і ринув за валкою. Старший пан рушив слідом.

Дунк був радий побачити їхні спини, бо не вподобав ані ті крем’яні очі, ані зверхність пана Алина. Та й Скрипаль, хоча поводився чемно, викликав сторожкий подив.

— Дві скрипки, два мечі, зубчастий хрест, — мовив він до Яйка, вдивляючись у пилюку за панською валкою. — Чий це дім?

— Нічий, пане. Того щита немає у жодній гербовниці.

«Може, він і справді заплотний лицар.» Дунк сам вигадав собі герба на Ясенбродській луці, коли лялькарка на ім’я Тансела Зависока спитала його, що він хоче бачити на своєму щиті.

— А отой старший — чи не родич він дому Фрей?

Фреї мали замки на щитах, і їхні маєтності саме починалися неподалік.

Яйк закотив очі.

— Та на гербі Фреїв два сині замки, з’єднані мостом, проти сірого поля! А тут три замки, чорні на жовтогарячому, пане. І де ви бачили між ними моста?

— Ніде.

«Завжди так робить, аби мене подратувати».

— Наступного разу закотиш мені очі — такого ляща дам у вухо, що назавжди викотяться з голови.

Яйк винувато похнюпився.

— Я не хотів…

— Байдуже, що ти хотів. Скажи, хто він такий, та й годі.

— Гормон Пик, князь на Зорешпилі.

— Це десь у Обширі, так? Він справді має три замки?

— Тільки на щиті, пане. Дім Пик колись мав три замки, але два втратив.

— Як це можна втратити два замки?

— Битися за Чорного Дракона, пане.

— Овва.

Дунк відчув себе тупаком. «Знову те саме».

Вже двісті років державою правили нащадки Аегона Завойовника та його сестер, які з’єднали сім королівств у одне Семицарство і викували Залізний Престол. На королівських корогвах зображували триголового дракона дому Таргарієн, червоного на чорному. Шістнадцять років тому син-байстрюк короля Аегона IV на ймення Даемон Чорножар підняв повстання супроти свого брата, що народився у чесному шлюбі. Даемон також зображав на корогвах триголового дракона, але за звичаєм байстрюків обернув кольори. Його повстання скінчилося на полі, названому Червонотрав’ям, де Даемон загинув разом із двома синами-близнюками під дощем стріл князя Кровокрука. Високородні бунтівники, які здалися і схилили коліна, були змилувані, але багато хто втратив землю, титули, гроші. До того ж геть усі віддали престолові заручників на знак майбутньої покори.

«Три замки, чорні на жовтогарячому».

— Я пригадав. Пан Арлан не любив згадувати Червонотрав’я, та якось напідпитку розповів, як загинув його сестринець.

Дунк неначе почув знову голос старого, відчув його винний подих.

— Рогер із Грошодубу, ось як його звали. Голову йому розбив буздуганом пан із трьома чорними замками на щиті.