Таємничий суперник

— На щастя, я не пробудив у тобі жаги до злочинів! Котра година? Пообідаймо — ой!

Обох осяйнула та сама думка. Томмі озвучив її першим:

—Джуліус П. Гершайммер!

— А ми й не казали містеру Картеру, що він нам написав.

— Ну, особливо й не було про що казати — ми ж його ще не бачили. Ну ж бо, візьмімо краще таксі.

— І хто тепер марнотрат?

— Усі витрати буде покрито, не забувай. Застрибуй.

— Принаймні ми справимо краще враження, якщо з’явимось отак, — промовила Таппенс, з шиком відкидаючись на сидінні. — Упевнена, шантажисти ніколи не приїздять на автобусах!

— Ми ж начебто зав’язали з шантажем, — нагадав Томмі.

— Не впевнена, що я зав’язала, — похмуро відповіла Таппенс.

Коли вони запитали про містера Гершаймме-ра, їх одразу провели до його апартаментів. У відповідь на стукіт портьє нетерплячий голос гукнув: «Заходьте!», і хлопець відступив, впускаючи їх усередину.

Містер Джуліус П. Гершайммер виявився набагато молодшим, ніж уявляли собі Томмі чи Таппенс. Дівчина дала б йому років тридцять п’ять. Середній на зріст, він мав міцну статуру, що добре поєднувалася з його щелепою. Обличчя мав задиркувате, але приємне. Кожен безпомилково розпізнав би в ньому американця, хоч говорив він майже без акценту.

— Отримали мого листа? Сідайте й негайно розповідайте все, що знаєте про мою кузину.

— Вашу кузину?

— Звісно. Джейн Фінн.

— Вона ваша кузина?

— Мій батько та її мати були братом і сестрою, — педантично пояснив містер Гершайммер.

— О! — скрикнула Таппенс. — Тоді ви знаєте, де вона?

— Ні! — Містер Гершайммер гримнув по столу кулаком. — Провалитися мені, якщо знаю! А ви?

— Ми дали оголошення, щоб дістати інформацію, а не надати її, — жорстко відповіла Таппенс.

— Це я знаю. Я вмію читати. Але я гадав, може, вас цікавить її минуле й ви знаєте, де вона зараз?

— Що ж, ми не проти послухати про її минуле, — обережно сказала Таппенс.

Але містер Гершайммер раптом зробився підозріливим.

— От що, — заявив він. — Тут вам не Сицилія! Ніяких вимог викупу з погрозами відрізати їй вуха, якщо я відмовлюся. Це Британські острови, тож припиніть ці дивні ігри, або я просто покличу того красеня, великого британського полісмена, якого бачу отам на Пікаділлі.

Томмі кинувся пояснювати:

— Ми не викрадали вашу кузину. Навпаки, ми намагаємося її знайти. Нас для цього найняли.

Містер Гершайммер відкинувся у кріслі.

— Просвітіть мене, — коротко сказав він.

Томмі виконав цю вимогу настільки, що розповів йому стислу версію зникнення Джейн Фінн і висловив можливість, що вона несвідомо опинилася втягнутою в «якусь політичну виставу». Себе і Таппенс він назвав «приватними слідчими», найнятими для її пошуку, і додав, що вони раді будь-яким подробицям, які може надати їм містер Гершайммер.

Джентльмен схвально кивнув.

—Начебто все гаразд. Я трохи поквапився. Але Лондон мене дратує! Я сприймаю лише старий добрий Нью-Йорк. Запитуйте, що вас цікавить, я розповім.

На мить Молоді авантюристи застигли, але Таппенс, оговтавшись, сміливо кинулася у бій, пригадавши детективні романи.

— Коли ви востаннє бачили покі... тобто вашу кузину?

— Ніколи не бачив, — відповів містер Гершайммер.

— Що? — ошелешено перепитав Томмі.

Гершайммер обернувся до нього.

— Так, сер. Я вже казав, що мій батько та її мати були братом і сестрою — мабуть, як і ви... — Томмі не став виправляти його судження про їхні стосунки. — Але не завжди ладнали між собою. А коли моя тітка вирішила побратися з Еймосом

Фінном, бідним шкільним вчителем із Заходу, батько просто ошаленів! Сказав, якщо заробить статок (а він впевнено до цього йшов), вона від нього ані цента не побачить. Що ж, у результаті тітка Джейн поїхала на Захід і більше не надіслала нам жодної звістки. Старий заробив-таки собі статок. Зайнявся нафтовою справою, торгував сталлю, трохи погрався з залізницею і, можу сказати, наробив галасу на Волл-стріт! — Чоловік зробив паузу. — А потім він помер, минулої осені, і всі долари залишив мені. Вірите чи ні, та моя совість не дає мені спокою! Постійно стукає до мене й каже: «А як же тітка Джейн, там, на Заході?» Це трохи мене турбувало. Бачте, я з’ясував, що Еймос Фінн ніколи не заробляв добре. Він не з таких. Скінчилося тим, що я найняв людину, щоб відшукати її. У результаті довідався, що тітка померла й Еймос Фінн помер, але в них лишилася дочка — Джейн, яку підбило торпедою на «Лузитанії», коли вона прямувала до Парижа. Вона врятувалась, та, схоже, по цей бік океану про неї не чули. Я подумав, вони тут взагалі не чухаються, тож вирішив приїхати сам і поквапити їх. Передусім зателефонував до Скотленд-Ярду та Адміралтейства. В Адміралтействі мене мало не придушили, але у Скотленд-Ярді були дуже гречні — обіцяли провести розслідування, сьогодні вранці навіть прислали когось по її світлину. Завтра я їду до Парижа — просто перевірити, чим займається префектура. Гадаю, якщо розштурхати їх трохи, доведеться їм взятися до справи!

Енергійність містера Гершайммера вражала. Слід віддати йому належне.