Таємничий суперник

— Упевнений, месьє Краменін так чемно їх попросив, що вони не змогли відмовити!

Тут вже росіянин не витримав.

— Прокляття! — загорлав він. — Прокляття! Тепер вони знають, що я їх зрадив. Моє життя в цій країні ні години не буде в безпеці.

— Це так, — погодився Джуліус. — Я порадив би вам негайно вшиватися до Росії.

— То відпустіть мене, — загорлав той. — Я зробив, що ви просили. Чому ви досі мене утримуєте?

— Не задля задоволення від вашого товариства. Гадаю, ви можете забиратися просто зараз, якщо хочете. Просто подумав, що краще підкинути вас до Лондона.

—До Лондона ви можете взагалі не доїхати, — прогарчав той. — Випустіть мене тут і негайно.

— Звісно. Гальмуй, Джордже. Цей джентльмен не їде назад. Якщо колись буду в Росії, месьє Краменін, очікуватиму душевної зустрічі та...

Але не встиг Джуліус завершити свою промову й не встигло авто остаточно зупинитись, як росіянин вистрибнув через дверцята й зник у ночі.

— Трохи не терпілося йому покинути нас, — прокоментував Джуліус, коли машина знову набрала хід. — І навіть не подумав чемно попрощатися з панянками. Нумо, Джейн, ви вже можете знову сісти на сидіння.

Уперше дівчина заговорила.

— Як ви його «переконали»? — спитала вона. Джуліус поплескав по револьверу.

— Усе завдяки Малюкові Віллу!

— Блискавично! — скрикнула дівчина. Колір прилинув до її обличчя, очі захоплено дивились на Джуліуса.

— Ми з Аннетт не знали, що з нами станеться, — сказала Таппенс. — Старий Віттінгтон витягнув нас із дому. Ми гадали, нас ведуть на заклання, мов ягнят.

— Аннетт, — повторив Джуліус. — Так ви її називаєте?

Його розум ніби намагався призвичаїтись до нової думки.

— Так її звати, — сказала Таппенс, широко розкриваючи очі.

— Чорт! — випалив Джуліус. — Вона, мабуть, думає, що її так звати, бо їй відібрало пам’ять, бідолашній. Але це єдина справжня та оригінальна Джейн Фінн, яка тут є.

— Що? — скрикнула Таппенс.

Але її перервали. З огидним виском куля врізалася в оббивку сидіння просто за її головою.

—Лягайте, — крикнув Джуліус. — Це засідка. Швидко ж ці типи оговтались. Піддай газу, Джордже.

Машина легко скокнула вперед. Пролунали ще три постріли, але пройшли на щасливо великій відстані. Джуліус, різко випрямившись, нахилився через спинку сидіння.

— Нема чого стріляти, — похмуро оголосив він. — Але, гадаю, скоро буде ще один невеличкий пікнік. А!

Він підніс руку до щоки.

— Ви поранені? — швидко спитала Аннетт.

— Лише подряпина.

Дівчина підхопилася на ноги.

— Випустіть мене! Випустіть, кажу! Зупиніть машину. Вони женуться за мною. Їм потрібна я. Не треба вам губити життя через мене. Випустіть мене.

Вона обмацувала замки на дверцятах.

Джуліус взяв її за обидві руки й подивився в обличчя. Вона говорила без сліду іноземного акценту.

— Сядьте, дитя моє, — м’яко сказав він. — Гадаю, з вашою пам’яттю все гаразд. Увесь час дурили їх, еге ж?

Дівчина подивилася на нього, кивнула, а тоді раптом розридалася. Джуліус поплескав її по плечу.

— Ну, ну — просто тримайтеся. Ми не дамо вам пропасти.

Крізь схлипи дівчина чітко промовила:

— Ви з дому. Я чую це з вашого голосу. Сумую за домом.

— Звісно, я з дому. Я ваш двоюрідний брат — Джуліус Гершайммер. Приїхав до Європи, щоб вас знайти — і нічогенькі танці ви мені влаштували.

Машина зменшила швидкість. Джордж заговорив через плече:

— Тут перехрестя, сер. Я не впевнений, куди їхати.

Машина вповільнилася, доки майже не припинила рух. І коли це сталося, чиясь фігура раптом швидко перелізла через заднє сидіння і ввалилася між них головою вперед.

—Даруйте, — випробовуючись, сказав Томмі.

Його зустрів хор збентежених вигуків. Він відповідав кожному окремо:

— Сидів у кущах біля під’їзду. Тримався слідом. Не міг повідомити вам раніше на тій швидкості, з якою ви летіли. Міг лише їхати слідом. А зараз, дівчата, виходьте!

— Виходити?

— Так. Одразу по дорозі — станція. Потяг вирушає за три хвилини. Встигнете, якщо поквапитесь.

— Якого диявола ти верзеш? — скинувся Джуліус. — Гадаєш, їх можна надурити, вийшовши з машини?

— Ми з тобою не виходимо. Лише дівчата.

— Ти схибнувся, Бересфорде. Геть клепку втратив! Не можна відпускати дівчат самих. Якщо ти це зробиш, це буде кінець усьому.

Томмі обернувся до Таппенс.

— Виходь негайно, Таппенс. Бери її із собою й роби так, як я сказав. Ніхто не завдасть вам шкоди. Ви в безпеці. Сідайте на потяг до Лондона. Ідіть прямісінько до сера Джеймса Піла Еджертона. Містер Картер зараз не в місті, але з ним вам буде безпечно.

— Чорт забирай! — скрикнув Джуліус. — Ти ненормальний. Джейн, сидіть де сидите.

Раптовим спритним рухом Томмі вихопив револьвер з руки Джуліуса й навів на нього.

— А тепер ти віриш, що я не жартую? Виходьте, ви обидві, і робіть, як я сказав — або я стрілятиму!

Таппенс вистрибнула з машини, тягнучи за собою неохочу Джейн.

— Ну ж бо, усе гаразд. Якщо Томмі впевнений — він упевнений. Швидко. Ми спізнимося на потяг.

Вони побігли.

Стримуваний гнів Джуліуса нарешті прорвався: — Якого дідька...

Томмі перервав його:

— Замовкни! Ти потрібен мені на два слова, містере Джуліусе Гершайммере.

РОЗДІЛ 25 Історія Джейн