Таємничий суперник

— Вона зрозуміє, що це ти, — полегшено зітхнув Томмі. — Знаєш, Альберте, твоя уява надто розгулялась. Авжеж, ти неодмінно впізнаєш жаб’яче кумкання, тільки-но почуєш.

Альберт явно трохи засмутився.

— Вище носа, — підбадьорив його Томмі. — Ніякої шкоди немає. Той дворецький — мій старий друг. Закладаюся, він мене впізнав, хоча й виду не подав. Виявляти підозри — не їхня гра. Ось чому в нас усе йде як по маслу. Вони не прагнуть зовсім мене знеохотити. Та з іншого боку, не бажають, щоб усе було надто легко. Я пішак у їхній грі, Альберте, ось хто я. Розумієш, якщо павук відпускає муху надто легко, муха може запідозрити, що все підлаштовано. Ось тобі й користь від перспективного юнака, містера Т. Бересфорда, який вломився до ниху найбільш слушну мить. Але згодом містерові Бересфорду краще стерегтися!

Томмі ліг спати у стані деякого піднесення. Він вже розробив ретельний план на подальший вечір. І був упевнений, що до певної миті мешканці Естлі-Прайорз йому не заважатимуть. А вже потім Томмі запропонує влаштувати їм сюрприз.

Однак близько дванадцятої години його спокій різко похитнувся. Йому сказали, що хтось запитує його в барі. Запитувач виявився грубого вигляду візником, добряче заляпаним багнюкою.

— Ну, мій добрий друже, у чому справа? — спитав Томмі.

— Може, це для вас, сер? — Візник простягнув йому дуже брудну згорнуту записку, на звороті якої було виведено: «Віднесіть це джентльмену в готелі біля Естлі-Прайорз. Він дасть вам десять шилінгів».

Почерк був Таппенс. Томмі був вдячний їй за кмітливу здогадку, що він міг зупинитися в готелі під чужим ім’ям. Він вхопив записку.

— Саме так.

Але чоловік прибрав руку.

— А мої десять шилінгів?

Томмі квапливо дістав банкноту в десять шилінгів, і чоловік відпустив згорток. Томмі розгорнув її.

Любий Томмі,

я знаю, що минулої ночі це був ти. Сьогодні ввечері не приходь. Вони влаштують на тебе засідку. Сьогодні вранці нас забирають. Я чула щось про Уельс — Голігед, здається. Кину це на дорозі, якщо матиму нагоду. Аннетт розповіла мені, як ти втік. Тримайся.

Щиро твоя,

Тапенс

Не встигнувши навіть вчитатися в це характерне послання, Томмі здійняв крик, кличучи Альберта.

— Збирай мої речі! Ми їдемо!

— Так, сер.

Чути було, як чоботи Альберта женуть нагору.

Голігед? Чи означає це, що, зрештою... Томмі був спантеличений. Повільно прочитав далі.

Чоботи Альберта досі тупотіли на горішньому поверсі.

Раптом знизу долинув ще один крик:

— Альберте! Я клятий бовдур! Розбирай мої речі!

— Так, сер.

Томмі замислено розгладив записку.

— Так, я клятий бовдур, — м’яко повторив він. — Але не я один! І нарешті я знаю, хто це!

РОЗДІЛ 24 Джуліус робить свій хід

У номері готелю «Клеридж» Краменін розлігся на канапі й надиктовував секретареві шиплячою російською.

Раптом телефон біля ліктя секретаря замуркотів. Той взяв слухавку, поговорив хвилину чи дві, а тоді обернувся до свого начальника.

— Хтось унизу питає вас.

— Хто?

— Він назвався містером Джуліусом П. Гершайммером.

— Гершайммер, — замислено повторив Краменін. — Раніше я вже чув це ім’я.

— Його батько був одним з металургійних королів Америки, — пояснив секретар, чиєю роботою було знати все. — Цей молодий чоловік, певно, кількаразовий мільйонер.

Його співрозмовник звузив очі, ніби оцінюючи.

— Краще спустися й зустрінь його, Іване. Дізнайся, чого він хоче.

Секретар послухався, безшумно зачинивши за собою двері. За кілька хвилин повернувся.

— Він відмовляється пояснювати мету свого візиту. Каже, вона цілком приватна й особиста і він повинен бачити вас.

— Кількаразовий мільйонер, — прошепотів Краменін. — Приведи його, мій дорогий Іване.

Секретар знову залишив кімнату і повернувся, супроводжуючи Джуліуса.

— Месьє Краменін? — різко спитав останній.

Росіянин, уважно роздивившись його блідими зловісними очима, кивнув.

—Дуже приємно, — сказав американець. — Є кілька дуже важливих справ, які я хотів би з вами обговорити, якщо можна поспілкуватися з вами наодинці.

Він виразно глянув на секретаря.

— Мій секретар, месьє Грібер, від якого я не маю таємниць.

— Може, і так, але я маю, — сухо сказав Джуліус. — Тож був би вам дуже вдячний, якби ви наказали йому щезнути.

— Іване, — м’яко сказав росіянин, — можливо, ти не проти віддалитися в сусідню кімнату...

— Сусідня кімната не підійде, — перервав Джуліус. — Знаю я ці герцогські апартаменти — і хочу, щоб у цих не було ні душі, окрім вас і мене. Відправте його до крамниці купити жменю арахісу.

Краменіна, не надто вдоволеного вільною й розв’язною манерою спілкування американця, поглинала цікавість.

— Ваші справи потребують довгого обговорення?

— Можуть розтягнутися на весь вечір, якщо розумієте, про що я.

—Дуже добре. Іване, сьогодні ввечері ти мені більше не знадобишся. Сходи до театру — візьми відгул на вечір.

—Дякую, ваша світлосте.