Таємничий суперник

— О, мені не повідомили. Може, коректніше було б сказати, що я готую одну справу. Є для мене ще якась інформація про того американського хлопця?

— Боюся, що ні. Важливо дізнатися, хто це був?

— О, я знаю, хто це був, — просто відповів сер Джеймс. — Поки що не можу цього довести — але знаю.

Інші двоє не стали розпитувати. Інстинктивно відчували, що це буде марнуванням слів.

— Але чого я не розумію, — раптом сказав прем’єр-міністр, — це як та світлина опинилася в шухляді містера Гершайммера?

— Можливо, вона ніколи не полишала її, — м’яко припустив адвокат.

— Але той підставний інспектор? Інспектор Браун?

— А! — промовив сер Джеймс замислено. Підвівся на ноги. — Я не повинен вас затримувати. Займайтеся справами нації. Я мушу повертатися до... своєї справи.

За два дні Джуліус Гершайммер повернувся з Манчестера. На його столі лежала записка від Томмі:

Любий Гершайммере,

пробач, що я втратив терпець. На випадок, якщо ми більше не побачимось, прощавай. Мені запропонували роботу в Аргентині, і цілком можливо, що я погоджуся.

Щиро твій, Томмі Бересфорд

На мить обличчя Джуліуса осяйнула характерна усмішка. Він жбурнув листа в кошик для сміття.

— Клятий бовдур! — буркнув він.

РОЗДІЛ 23 Наввипередки з часом

Після дзвінка серу Джеймсу наступним кроком Томмі було навідатись до Сауз-Одлі. Він побачив на службі Альберта і без зайвих зволікань відрекомендувався другом Таппенс. Альберт миттєво розпрямився.

— Останнім часом усе доволі тихо, — тужливо сказав він. — Сподіваюся, з юною леді все добре, сер?

— У цьому й річ, Альберте. Вона зникла.

— Ви ж не хочете сказати, що її схопили лиходії?

— Так.

— Із того світу?

— Ні, чорт забирай, із цього!

— Це такий вислів, сер, — пояснив Альберт. — У кіно лиходії завжди мають ресторан у своєму, злочинному світі. Ви ж не думаєте, що вони прикінчили її, сер?

— Сподіваюся, що ні. До речі, у тебе випадково немає тітки, двоюрідної сестри, бабусі чи ще якої-небудь підхожої родички, про яку можна сказати, що вона от-от вріже дуба?

Обличчям Альберта повільно розпливлася захоплена усмішка.

— Є, сер. Моя бідолашна тітка, яка мешкає в селі, уже довгий час на ладан дихає й просить мене бути присутнім при її останньому подиху.

Томмі схвально кивнув.

— Можеш доповісти про це своєму начальству й за годину зустрітися зі мною на Черінґ-Крос?

— Я буду там, сер. Можете на мене розраховувати.

Як і розсудив Томмі, відданий Альберт виявився безцінним союзником. Обидва оселилися в готельних номерах у Гейтхаузі. Альберту дісталося завдання збирати інформацію. З цим не виникло складнощів.

Маєток Естлі-Прайорз перебував у власності доктора Адамса. Лікар більше не практикував, вийшов на пенсію, як гадав його домовласник, але приймав кількох приватних пацієнтів — тут добрий хлопець багатозначно постукав по лобі — «Причинних пацієнтів! Ви ж розумієте!» Лікар був популярною в селі особою, вільно брав участь в усіх місцевих спортивних змаганнях — «дуже приємний, доброзичливий джентльмен». Чи давно він тут? А, років десять чи десь так — може, довше. Учений джентльмен. Професори та інші люди часто приїздили з міста побачитися з ним. Хай там як, у будинку було весело — завжди відвідувачі.

Перед лицем усієї цієї говіркості Томмі відчув сумніви. Чи можливо, що така доброзичлива, відома особа може бути насправді небезпечним злочинцем? Його життя здавалося таким відкритим і чесним. Жодного натяку на зловісні діяння. А якщо це все величезна помилка? Від цієї думки Томмі пробрав холод.

А потім він згадав приватних пацієнтів — «причинних пацієнтів». Обережно розпитав, чи була серед них юна леді, і описав Таппенс. Але, схоже, про пацієнтів нічого не було відомо — їх рідко бачили поза територією закладу. Обережний опис Аннетт теж не викликав жодних згадок.

Маєток Естлі-Прайорз виявився приємною будівлею з червоної цегли в оточенні лісистої ділянки, яка успішно затуляла будинок від спостереження з дороги.

Першого вечора Томмі в супроводі Альберта дослідив ділянку. Завдяки наполегливості Альберта вони болісно повзли на животах і цим спричинили набагато більше шуму, ніж якби пересувалися на ногах. У будь-якому разі, ці застережні заходи були геть непотрібні. Ділянка, як і навколо будь-якого приватного будинку з настанням ночі, видавалася безлюдною. Томмі припускав, що тут може бути лютий сторожовий пес. Уява Альберта малювала пуму або ручну кобру. Але вони дісталися чагарнику під будинком цілими та неушкодженими.

Жалюзі на вікнах вітальні були підняті. Навколо столу зібралася велика компанія. Портвейн переходив з рук в руки. На вигляд це було звичайне приємне товариство. Крізь відчинене вікно у нічне повітря долинали розрізнені уривки розмови. Це була жвава дискусія про сільський крикет!