Таємничий суперник

Друковані слова танцювали перед його очима. Опис зеленої шапочки, пальта з хусточкою в кишені, з ініціалами П. Л. К. З болісним запитанням в очах він глянув на містера Картера. Той відповів на його погляд:

— Викинуло на берегу Йоркширі, поблизу Ібері. Боюся... це дуже схоже на брудну гру.

— Боже мій, — ахнув Томмі. — Таппенс! Ці дияволи... Ніколи не заспокоюся, доки не поквитаюся з ними! Я їх вистежу! Я...

Жаль на обличчі містера Картера зупинив його.

— Я знаю, що ти відчуваєш, мій бідолашний хлопчику. Але немає сенсу. Ти лише змарнуєш сили. Може, це прозвучить жорстоко, але моя тобі порада: прийми втрату. Час милосердний. Ти забудеш.

— Забути Таппенс? Ніколи!

Містер Картер похитав головою.

— Це ти зараз так думаєш. Що ж, нестерпно думати про... цю хоробру дівчинку! Мені шкода через усе це... надзвичайно шкода.

Томмі ривком отямився.

— Я забираю ваш час, сер, — через силу промовив він. — Не треба вам винуватити себе. Мушу визнати, ми були парою молодих бовдурів, що взялися за таку роботу. Ви чітко нас попередили. Але, Богом клянуся, краще б це я скрутив собі в’язи. Прощавайте, сер.

Повернувшись до «Рітцу», Томмі механічно зібрав свої нечисленні речі, думками перебуваючи далеко звідти. Він досі був приголомшений втручанням трагедії в його радісне звичайне існування. Як їм було весело разом, йому і Таппенс! А тепер — о, він повірити не міг — бути не може! Таппенс — мертва! Маленька Таппенс, сповнена життя! Це був сон, кошмарний сон. Не більше.

Йому принесли записку, кілька слів співчуття від Піла Еджертона, який прочитав новину в газеті. Там був великий заголовок: «КОЛИШНЮ САНДРУЖИННИЦЮ ВВАЖАЮТЬ ПОТОНУЛОЮ». Лист завершувався пропозицією роботи на ранчо в Аргентині, де сер Джеймс мав суттєві інтереси.

— Старий добрий жебрак, — буркнув Томмі, жбурляючи листа в бік.

Відчинилися двері, і увірвався Джуліус зі своїм звичним запалом. У нього в руці була розгорнута газета.

— Скажи-но, що це все таке? Здається, у них тут якась нісенітниця про Таппенс.

— Це правда, — тихо сказав Томмі.

— Хочеш сказати, вони прикінчили її?

Томмі кивнув.

— Мабуть, коли вони отримали договір, вона... уже не становила для них жодної користі, а відпустити її вони побоялися.

— Чорти б мене вхопили! — мовив Джуліус. — Маленька Таппенс. Вона однозначно була найхоробрішою дівчинкою...

Але раптом щось клацнуло в голові Томмі. Він підвівся на ноги.

— А, геть звідси! Тобі ж насправді байдуже, трясця тобі! Ти просив її руки у свій гнилий бездушний спосіб, а я її кохав. Душу б віддав, щоб врятувати її від біди. Я мовчки стояв би поряд і дав би тобі одружитися з нею, бо ти міг дати їй життя, на яке вона заслуговувала, а я був просто бідний шибайголова без гроша в кишені. Та не тому, що мені було байдуже!

— Послухай-но, — стримано почав Джуліус.

— А, йди до біса! Чути не можу, як ти приходиш сюди й говориш про «маленьку Таппенс». Іди й доглядай свою кузину. Таппенс — моя дівчина!

Я завжди її кохав, відколи ми гралися ще дітьми. Ми виросли, і далі було так само. Ніколи не забуду, як я лежав у шпиталі, і тут входить вона в тому безглуздому ковпаку й фартусі! То було справжнє диво — бачити, як моя кохана дівчина з’являється у вбранні медсестри...

Але Джуліус перервав його:

— Медсестри! Боже ж мій! Я ніби потрапив у кролячу нору! Можу поклястися, що бачив Джейн у медсестринському ковпаку. А це, у біса, неможливо! Ні, чорт забирай, я зрозумів! Це її я бачив, це вона говорила з Віттінгтоном у тому пансіоні в Борнмуті. Вона була там не пацієнткою! Вона була медсестрою!

— Ще б пак, — сердито мовив Томмі, — мабуть, вона від початку з ними заодно. Не здивуюся, якщо сама ж і поцупила ті папери в Денверза.

— Трясця мені, якщо вона це зробила! — загорлав Джуліус. — Вона моя двоюрідна сестра і патріотка, яких пошукати!

— Мені начхати, хто вона, але забирайся звідси! — у весь голос гримнув Томмі.

Молоді люди вже ладні були перейти до бійки. Але несподівано, з майже чарівною раптовістю, гнів Джуліуса вщух.

— Усе гаразд, синку, — тихо сказав він, — я йду. Я тебе не виню за те, що ти сказав. Мені дуже пощастило, що ти це сказав. Я був повним, найпослідущим бісовим ідіотом, якого тільки можна уявити. Охолонь...

Томмі зробив нетерплячий рух.

— Я їду негайно — їду до вокзалу Лондонської Південно-Західної залізниці, якщо хочеш знати.

— Мені начхати, куди ти їдеш, — проревів Томмі.

Коли двері за Джуліусом зачинилися, він повернувся до своєї валізи.

— Ось і все, — пробурмотів він і подзвонив у дзвоник.

— Віднесіть мій багаж униз.

— Так, сер. Їдете, сер?

— Забираюся під три чорти, — гримнув Томмі, не зважаючи на почуття лакея.

Однак працівник лише шанобливо відповів:

— Так, сер. Викликати таксі?

Томмі кивнув.

Куди їхати? Він ані найменшої гадки не мав. За твердою рішучістю поквитатися з містером Брауном жодних планів не було. Він перечитав лист сера Джеймса й похитав головою. За Таппенс необхідно помститися. І все ж це було мило з боку того старого.

— Гадаю, краще відповісти на це.