Таємничий суперник

І знову Томмі відчув холодок невпевненості. Неможливо було повірити, що ці люди не ті, ким здаються. Невже його знов обдурили? Світлобородий джентльмен в окулярах, який сидів в головах столу, видавався винятково чесним і нормальним.

Тієї ночі Томмі погано спав. Наступного ранку невтомний Альберт, скріпивши союз із хлопчиком з овочевої крамниці, зайняв його робоче місце й прислужився кухарці у «Мальтхаузі». Повернувся з інформацією, що вона, без сумніву, «одна з лиходіїв», але Томмі не повірив його яскравій уяві. На всі запитання хлопчик не зміг додати нічого на підтримку своїх тверджень, окрім власної думки, що вона не з простих. Мовляв, це з першого погляду видно.

Наступного дня підміна повторилася (з неабияким фінансовим зиском для хлопчика з крамниці), і Альберт приніс першу обнадійливу новину. У домі таки була французька леді. Томмі відкинув сумніви. Ось воно, підтвердження його версії. Але часу лишалося обмаль. Було 27-ме. 29-го мав бути той знаменний День праці, про який бриніли всілякі чутки. Газети хвилювалися. Вільно ширилися сенсаційні натяки на робітничий coup d’etat[22]. Уряд нічого не казав. Він знав і був підготований. Ходили чутки про розбрат серед лідерів профспілок. Вони не доходили спільної думки. Більш далекоглядні серед них усвідомлювали, що те, що їм пропонують, цілком може стати смертельним ударом для тієї Англії, яку вони в глибині душі любили. Вони сахалися голоду й злиднів, які спричинить загальний страйк, і ладні були піти на компроміс з урядом. Але за їхніми спинами діяли хитрі наполегливі сили, пробуджуючи спогади про старі образи, тавруючи слабкість половинчастих заходів, збурюючи непорозуміння.

Томмі відчував, що завдяки містерові Картеру розуміє становище доволі точно. Якщо фатальний документ потрапить до рук містера Брауна, громадська думка хитнеться в бік лейбористських екстремістів і революціонерів. Якщо ж ні, шанси в битві будуть рівними. Заручившись лояльними силами армії та поліції, уряд може перемогти — але коштом великих страждань. Однак Томмі плекав іншу, абсурдну мрію. Помилково чи ні, але він гадав, що, коли містера Брауна буде викрито і схоплено, уся організація безславно та миттєво розсиплеться. Лише дивний всюдисущий вплив невидимого голови тримає її разом. Без нього, гадав Томмі, її охопить миттєва паніка, і коли ці добродії залишаться самі, примирення в останню мить буде можливим.

— Це вистава одного актора, — казав собі Томмі. — Головне — схопити цього типа.

Частково задля сприяння цьому амбіційному задуму він попросив містера Картера не відкривати запечатаний конверт. Проект договору був приманкою Томмі. Раз у раз він лякався власного припущення. Як смів він думати, що розгадав те, що прогледіли стільки розумніших і мудріших за нього людей? Хай там як, він вперто тримався за цю ідею.

Того вечора вони з Альбертом ще раз пробралися на територію Естлі-Прайорз. Амбіційною метою Томмі було якимось чином проникнути в сам будинок. Коли вони обережно наблизилися, Томмі раптом ахнув. На третьому поверсі хтось стояв за вікном, і світло в кімнаті кидало силует на жалюзі. Цей силует Томмі впізнав би скрізь! У будинку була Таппенс!

Він стиснув плече Альберта.

— Будь тут! Коли почну співати, стеж за отим вікном.

Він спішно відступив, ставши на головній під’їзній дорозі, і завів глибоким ревом, у купі з нестійкою ходою, таку пісеньку:

Я солдат,

Веселий британський солдат;

Те, що я солдат, видно по чоботях...

Це був улюблений грамофонний запис Таппенс із часів шпиталю. Він не сумнівався, що дівчина впізнає його та зробить висновки. Томмі не мав музикального слуху, але легені в нього були що треба. Шум, який він здійняв, був неймовірний.

Одразу з парадних дверей вийшов бездоганно вдягнений дворецький у супроводі так само бездоганно вдягненого лакея. Дворецький закликав його до порядку. Томмі співав далі, приязно обізвавши дворецького «старим добрим вусанем». Лакей взяв його під одну руку, дворецький — під другу. І повели стежкою прямісінько за ворота. Дворецький пригрозив йому поліцією, якщо він втрутиться знову. Це було зроблено чудово — розважливо і з бездоганними манерами. Кожен міг би заприсягтися, що дворецький — це справжній дворецький, а лакей — справжній лакей, ось тільки лакеєм виявився Віттінґтон!

Томмі повернувся до готелю й зачекав на повернення Альберта. Нарешті цей шановний добродій згодився з’явитись.

— Ну? — нетерпляче скрикнув Томмі.

— Усе гаразд. Доки вас випроваджували, відчинилось вікно і звідти щось жбурнули.

Він простягнув Томмі папірець.

— Це було обгорнуто навколо преспап’є.

На папірці було виведено кілька слів: «Завтра, у той самий час».

— Славний хлопче! — скрикнув Томмі. — Ми робимо успіхи.

— Я написав записку на папірці, загорнув у неї камінь і жбурнув у вікно, — на одному подиху продовжував Альберт.

Томмі застогнав.

— Твоє завзяття нас занапастить, Альберте. Що ти написав?

— Сказав, що ми зупинились у готелі. Якщо їй вдасться вибратись, нехай приходить туди й покумкає жабою.