Таємничий суперник

— Ти ж не хочеш усе-таки розмістити ту штуку в газетах?

— Ні, це інше.

Вона простягнула йому папірець.

Томмі прочитав уголос:

— «ШУКАЮ будь-яку інформацію про Джейн Фінн. Надсилайте з позначкою “М. А.”»

РОЗДІЛ 4 Хто така Джейн Фінн?

Наступний день минув повільно. Треба було скоротити витрати. Якщо старанно заощаджувати, сорока фунтів вистачить надовго. На щастя, погода була гарна, а «ходити пішки дешево», як твердила Таппенс. Кінотеатр на околиці міста став для них розвагою на вечір.

Крах ілюзій припав на середу. У четвер, як належало, з’явилось оголошення. У п’ятницю можна було очікувати листів на квартиру Томмі.

Він урочисто пообіцяв у разі надходження таких листів не відкривати їх, а вирушати до Національної галереї, де напарниця зустрінеться з ним рівно о десятій.

Таппенс прибула на рандеву першою. Вона зручно влаштувалася на червоному оксамитовому сидінні й оглядала роботи Тернера пустими очима, доки в залі не з’явився знайомий силует.

— Ну?

— Ну, — відгукнувся містер Бересфорд із викликом. — Яка твоя улюблена картина?

— Не будь поганцем. Взагалі жодних відповідей?

Томмі з глибокою й дещо награною меланхолійністю похитав головою.

— Не хотів тебе розчаровувати, стара, тому й не казав з порогу. Надто погано. Добрі гроші на вітер. — Він зітхнув. — І все ж ось воно. Оголошення з’явилось, і — лише дві відповіді!

— Томмі, чортисько! — мало не заверещала Таппенс. — Дай сюди. Як можна бути таким свинтусом!

— Які вислови, Таппенс, які вислови! Дуже доречно в Національній галереї. Знаєш, це урядова експозиція. І не забувай, я вже казав раніше, що як доньці панотця...

— ...мені місце на естраді! — сварливо закінчила Таппенс.

— Я не те хотів сказати. Але якщо ти впевнена, що уповні насолодилася радісною реакцією після розпачу, від якого я тебе люб’язно звільнив, то перейдімо, як то кажуть, до нашої пошти.

Таппенс безцеремонно вихопила в нього два дорогоцінні конверти й уважно їх роздивилася.

— Оцей з товстого паперу. На вигляд багатий. Залишимо його на потім і відкриємо перший.

— Нумо. Один, два, три — вперед!

Великим пальчиком Таппенс розірвала конверт і дістала вміст.

Шановний пане,

стосовно вашого оголошення у сьогоднішній ранковій газеті — я можу стати вам у пригоді. Можливо, ви могли б відвідати мене за вищезазначеною адресою завтра вранці об одинадцятій.

Щиро ваш, А. Картер

— Каршалтон-Террас, 27, — сказала Таппенс, дивлячись на адресу. — Це в бік Ґлостер-роуд. Довгенько туди їхати, якщо на метро.

— Тоді, — мовив Томмі, — план дій такий. Моя черга йти в наступ. Поставши перед містером Картером, я обміняюся з ним ранковими привітаннями, як заведено. Тоді він скаже: «Будь ласка, сідайте, містере?..» На що я швидко й багатозначно відповім: «Едвард Віттінґтон!», після чого містер Картер забагряніє й видохне: «Скільки?» Поклавши до кишені звичайну таксу в п’ятдесят фунтів, я зустріну тебе на вулиці, і ми підемо за наступною адресою й повторимо свій виступ.

— Не доводь до абсурду, Томмі. А тепер інший лист. О, цей з готелю «Рітц»!

— Сотня фунтів замість п’ятдесяти!

— Я прочитаю:

Шановний пане,

у зв'язку з вашим оголошенням буду радий, якщо ви зайдете до мене близько обіду.

Щиро ваш,

Джуліус П. Гершайммер

— Ха! — сказав Томмі. — Пахне бошем[8]? Чи просто американським мільйонером невдалого походження? У будь-якому разі ми зайдемо до нього в обід. Слушна пора — часто обертається безкоштовною їжею на двох.

Таппенс кивнула, погоджуючись.

— А зараз до Картера. Треба поквапитись.

Вулиця Каршалтон-Террас виявилася бездоганним рядом будинків, «гідних справжніх леді», як висловилася Таппенс. Вони подзвонили у двері будинку № 27, і їм відчинила охайно вдягнена покоївка. Вона видавалась такою поважною, що в Таппенс серце впало. На запитання Томмі про містера Картера вона провела їх до маленького кабінету на першому поверсі, де й покинула. Однак не минуло й хвилини, як відчинилися двері й до кімнати увійшов високий чоловік із худорлявим яструбиним обличчям і втомленим виглядом.

— Містер М. А.? — спитав він і всміхнувся. Його усмішка була відверто привабливою. — Сідайте ж, обоє.

Вони послухалися. Сам чоловік присів на стілець напроти Таппенс і підбадьорливо їй всміхнувся. Було щось таке у його усмішці, від чого звичайна зібраність покинула дівчину.

Оскільки він явно не схильний був починати розмову, Таппенс довелося заговорити першій.

— Ми хотіли знати... тобто чи не будете ви ласкаві розповісти, що вам відомо про Джейн Фінн?

—Джейн Фінн? А! — Містер Картер явно замислився. — Ну, питання в тому, що саме ви хочете знати про неї?

Таппенс підібралася.

— Не розумію, як це стосується справи.