Таємниця країни суниць (збірка)

Антошка слухав і обмірковував, що робити. Він ще не бачив ні Бевзя П’ятого, ні ЗСБ, але здогадався, що перший — гладкий і незграбний, а другий — кволий і полохливий.

То хіба ж він із своїми солдатами не впорається з такими ворогами!

Підняв ляду вище. Тої миті до кімнати вбігли троє радників. Першого Антошка пізнав — то був спотворений одновусий. Вдень він здався ще жахливішим, ніж учора ввечері.

Ледве переступивши поріг, Брехун став на голову. Він збирався говорити правду.

Другим радником був Вухань. Маленький такий, зовсім миршавий, із зморщеним обличчям, водяними очицями і величезними, як у віслюка, вухами. Тільки без шерсті. Він спинився біля порога.

Третій — Зубань — поводив червоною відгодованою шиєю і раз по раз торкав пальцем величезного жовтого зуба.

— Чики-брики! Хай живе наш Бевзь!.. — завели радники.

Коли вони скінчили пісню, Бевзь П’ятий невдоволено сказав:

— Не дам вам суниць! І наливки не дам! Де Оті Самі Троє?

Вухань нервово пряв вухами.

— Чому Оті Самі Троє ще й досі не в ямі?!

— Один у ямі, — нагадав Брехун.

— Я не можу розбити яйце-райце, поки у ямі тільки один! Ви ж знаєте, що там мусять сидіти всі. Троє!..

Як надувна гумова кулька, завив ЗСБ:

— Що знає наш найрозумніший, того не знає ніхто! Чики-брики!

— Помовч, Зисиби! Ну, чого ви всі мовчите, як бевзі!..

Радники мовчали. В цю мить у вікні щось залопотіло. Антошка крізь щілину бачив, як зірвався з місця Вухань, чув, як торохнула шибка. А тоді в кімнаті Бевзя пролунав голос сороки-білобоки:

— Ура! Мерщій дивіться на мій хвіст! Мерщій дивіться на мій хвіст! Там незвичайний донос!

Вухань повалився навколішки біля Бевзевого ліжка;

— Мій особистий агент сорока-білобока принесла на хвості радісну звістку. Оті Самі Двоє в дану хвилину сплять у місті Ябедині! Ми їх можемо взяти голими руками!

— Візьміть їх голими руками! — гримнув Бевзь.

— Я віжму! — вихопився Зубань. Через свій великий зуб він помітно шепелявив. — Дожволь мені, наш найрожумніший, жібрати вшіх бевжиків, які тільки є, і вирушити ж ними на Ябедин.

— Дожволяю! — сказав Бевзь. — Тьху! Тобто дозволяю!

Брехун брикнув ногами, щоб привернути до себе увагу.

— А я негайно розпущу по всій країні чутку, ніби всі троє вже сидять у ямі.

— Правильно! — ствердив Вухань. — Бо країна схвильована. Он хвальки сьогодні ще не виходили збирати суниці. Вони цілу ніч проговорили про Отих Самих Трьох і про свого земляка Кузьку…

— Це якого Кузьку? — перебив Бевзь.

— Про отого, що його виховувала біла ворона, відьма. Кузька пішов разом з Отими Самими Трьома.

— Неподобство! — розлютився Бевзь.

Вухань продовжував:

— А підлабузники вчора прислали нашому найрозумнішому тільки по одному кошику суниць замість двох] Я був у них учора ввечері, то половина Підлабузнівська до мене майже не підлабузнювалася! Вони все гомонять про свого Кива…

— Що за Кив? — змучено спитав Бевзь.

— Звичайний підлабузник, — пояснив Вухань. — Він пішов разом з Отими Самими Трьома.

— Хтозна-що робиться! — видихнув Бевзь. — Наведіть порядок!..

— Ми починаємо діяти! — Брехун нарешті став на ноги.

Всі радники висипали з кімнати. Кілька секунд панувала тиша. Антошка підняв ляду вище. Тепер він би вже міг вилізти з ями. ЗСБ прошепотів:

— Наш найрозумніший — чики-брики! — буде снідати?

— А що ж мені — з голоду помирати через отих невдячних хвальків і підлабузників!

Ліжко зарипіло. Антошка просто перед собою побачив Бевзеві ноги. Голі, рожеві, втричі товщі, ніж у слона. Бевзь став на підлогу і зробив кілька кроків. Його п’яти пружинили, як м’ячі. Підлога рипіла і вигиналася.

Він сів на тумбу. І раптом згадав:

— Неподобство!.. Вони пішли, не проспівавши «чики-брики!»

— Я вам проспіваю, наш найрозумніший! — сказав ЗСБ.

Він проспівав. Бевзь трохи заспокоївся. І ось уже чулося його чавкання.

Антошка виліз із ями і наважився вистромити голову з-під ліжка.

Що то було за створіння! Це був велетенський рожевий мішок із салом. Навіть кілька мішків. Ноги й руки були як чотири мішки з салом. Пальці були як торбинки, міцно набиті салом. Живіт — справжня гора.

Кругла голова була накрита копою рудого волосся. Воно звисало на очі, як це бува у волохатих собак. А самі очі так запливли, що від них лишилися тільки дві вузькі щілини.

ЗСБ метушився навколо нього і лопатою кидав йому їжу до рота. Бевзь ковтав, не розжовуючи. За півгодини він з’їв п’ятнадцять відер суниць із пташиним молоком і запив діжею суничної наливки. Нарешті ЗСБ витер його простирадлом і вибіг із кімнати.

Антошка підхопився на ноги і оббіг навколо Бевзя.

— Руки вгору! — закричав він. Очі-щілини ворухнулися, паща роззявилась.

— Ти хто? — зітхнув стомлено Бевзь.

— Я Антошка. Я один із Отих Самих Трьох! Гора стривожено заворушилася.

— Ти чого виліз із ями? Лізь назад!

— Не полізу.

— Я ваш найрозумніший! Ти повинен кричати «чики-брики!»

— Шукай дурнів кричати тобі «чики-брики!». Руки вгору!

— Чого ти причепився? Я не можу підняти руки вгору. Я ніколи не підіймав руки вгору. Вони у мене важкі!

— Зисиби! Зисиби! До мене!.. — загукав він.

Вбіг ЗСБ.

— Чики-бри… — побачив Антошку і подавився словом.

Антошка про всяк випадок ударив ЗСБ у вухо і наказів: