Таємниця країни суниць (збірка)

— Може, ви зволите з ними битися? У мене є підходящий камінчик, — улесливо сказав Кив.

З переляку суничні хлопчики згадали всі свої вади.

Але Дениско мовчав. Він думав: «Як тут не вистачає Антошки! Він би обов’язково щось вигадав!»

Якби не було з ними Лариски, Дениско б не вагався ні хвилини і кинувся в бій. Але сховати дівчинку було нікуди…

Бевзики щільним колом оточили загін. Вони тримали в руках заряджені рогатки. А в наших друзів навіть каміння не було, крім тієї жалюгідної грудочки, що її пропонував Кив.

Наперед виїхали двоє на віслюках. У одного з рота стирчав надломаний жовтий зуб. У другого було півтора довгих рожевих вуха. Піввуха замотано ганчіркою.

Ябеди гукали з вікон і з-під стін:

— А вони нам поставили три контори!..

— А вони ночували у Мухи!..

— А вони…

— А вони…

Кузька схвильовано сказав:

— Це Зубань і Вухань. Радники Бевзя. Погані наші діла. Коли вже приїхали ці — значить із ними все військо.

— Ми наказуємо вам їхати за нами до чорної ями! — проголосив Вухань. — Там уже сидить ваш перший. Якщо ви не послухаєтесь, то вас добряче поб’ють з рогаток, а тоді повезуть силоміць!

Дениско смикав себе за вухо. Треба було виграти хоч трохи часу, може, вдасться знайти якийсь вихід.

— А якщо ми здамося без бою, ви нас не битимете?

— Побачимо, — сказав Вухань.

— А навіщо нас кидати до ями? Нас зовсім не треба кидати до ями!

Дениско озирнувся на друзів: допомагайте!

— А я тут найсильніший, найхоробріший і найрозумніший! — випалив Кузька.

— Чи не зайдете до наших чудових трьох контор? — кланявся Кив. — Спеціально для вас поставили!

— А я все розкажу Бевзю П’ятому, нашому найрозумнішому!.. — подав голос Муха.

— Чики-брики! — гримнуло вороже військо.

— Ми вам і за три контори віддячимо! — підвівся на мотузяних стременах Вухань. — Бач які, три контори поставили!.. А хто вас просив ставити три контори?!

Дениско думав-думав і нічого не міг вигадати.

— А Кузьку, Кива і Муху ми теж кинемо у яму! — докінчив Вухань.

Зубань досі мовчав. А тут і він підвівся на стременах:

— Ми ваш ушіх битимемо, аж поки ви жробитесь шиніми від шиняків і горбатими від гуль!!!

Лариска голосно засміялася:

— Та він шепелявить!.. Оце так генерал!..

Зубань враз позеленів од люті.

— Шміяччя ж мене!.. Ну, жаждіть! — Він напружив голос і підняв над головою якусь торбу: — Я вам жараж покажу Кузьчину матір!

Крик жаху вирвався з сотень горлянок. Ябеди щезли з вікон. Ті, що були на площі, попадали в пилюку. Бевзики посипалися з велосипедів, поховали голови в коліна і завмерли. Кив і Муха теж упали долілиць. Муха тільки й встиг кинути:

— Пропали, як муха в окропі!..

Дениско, Лариска і Кузька зосталися на ногах.

А ті, на віслюках, міцно заплющили очі. Зубань навпомацки розв’язав торбу, і звідти вилетіла біла ворона.

Вона звилася вгору, склала крила і каменем телепнулась об землю. І тої ж миті перевернулася на золоту змійку.

Змійка підняла голівку і почала вихором обертатися навколо себе. І разом з нею від землі піднімався вир їдкої куряви.

Він зростав, зростав і раптом — зник. А на його місці стало таке, що Дениска і Лариска теж скрикнули і впали долі.

— Ма-ачуха!.. — протягнув Кузька.

Тепер тільки він один дивився на відьму.

Страховисько мало довге плескате обличчя. Ніс у нього був як баранячий ріг, а підборіддя — як носорогів ніс. Волосся на голові сіро-буро-малинове, воно ворушилося від люті. Вуха — волохаті, руді, очі — червоні, як палаюче вугілля. З-під синіх губ визирали чотири зуби, схожих на довгі дрючки. Відьма весь час клацала ними.

На кожній руці вона мала по два пальці з гострими залізними кігтями. Нога у відьми була тільки одна — велика, півняча.

Стрибаючи на тій нозі, вона наближалася до друзів. Кузька нахилився до Лариски:

— Пригадай же, Ларисонько, пригадай, любенька!..

Дівчинка, не підводячи голови, поманила хлопчика пальцем. Він нахилився зовсім близько до неї, А тоді швидко випростався, і дзвінкий Кузьчин голос пролунав над площею:

Ене-бене рес!
Квінтер-квантер жес!
Ене-бене раба,
Квінтер-квантер — жаба!

Навколо відьми знову закрутилася курява, А коли сіла, — на землі лишилася жалюгідна земляна жаба.

— Хутчій! — сказав Кузька.

Друзі підхопилися, посідали на велосипеди.

Дениско з Кивом, Лариска з Мухою, а Кузька — сам. Перш ніж сісти, дівчинка встигла поцілувати Кузьку в щічку, і він тепер полум’янів від гордості.

Вони промчали повз Зубаня і Вуханя, що сиділи на віслюках, заплющивши очі, між бевзиками, які боялися підвести голови від колін, поміж ябедами, які так само лежали в пилюці. Ніхто ще не знав, що Кузьчина мати навіки перевернулася на земляну жабу.

А жаба сиділа посеред площі і люто дивилась услід дітям. У неї швидко здувався і опадав білий пухир на шиї. Потім вона щось розпачливо квакнула, але цього ніхто не почув.

Загін поминув околицю і помчав дорогою. Муха раз по раз озирався на рідне місто, яке виднілося вдалині, і з образою вигукував:

— Ябеди нещасні! Язики розпустили! Аж на небі чути, як мухи кашляють!..

— Нас виручив Кузька! — крикнув Кив. — Хай живе Кузька!

Кузька скромно натискав на педалі.