Таємниця країни суниць (збірка)

— Метушливий метушиться, а розумний думає.

І тут усі замислилися. Однак шпаки думати не вміли зовсім, а Пріся з Джулькою мислили по-своєму, по-котячому й собачому, і толку з їхнього думання було малувато. Сміхоша мовила:

— Може, треба пустити клубочок?.. А тоді… бігти за ниточкою?..

— Ти й досі казочки читаєш?

— Читаю. А що?

— Воно й видно. «Шукай вітру в полі» — значить нема, нема!

— Але ж іще сказано, що хтось тікає понад річкою і ховається в лузі! Це тобі що, не порада?

— Розумний думає, — поважно сказав Ходючок.

І знову всі замовкли.

І хтозна, скільки б вони мовчали, думаючи про своє трудне завдання, якби не бездумні шпачки. Бо Фока і Родивон Сильвестрови раптом зірвалися зі своєї гілки і з неймовірною швидкістю злетіли вгору. Та як злетіли! Ніби хтось дуже сильний і дуже вправний, як у казці, пожбурив високо-високо в небо два камінчики. Від подиву Пріся аж підстрибнула і довгенько дивилася услід пташкам, Джулька дзвінко загавкав, а Ходючок і Сміхоша перезирнулися і звелися на ноги.

За кілька хвилин шпачки повернулися на ту саму гілку.

— Ну? — суворо запитав Ходючок.

— Вітер! — сказав Фока Сильвестрів. — На нас подув такий вітер!.. Правда, Родивоне?

— Авжеж! — цвірінькнув той. — Який шпак, ну скажіть мені, люди, такі розумні, ну який шпак утримається, щоб не кинутися проти вітру, розпроставши крильця, щоб його вітер підкинув аж у самісіньке небо?!

Ходючок ляснув себе долонею по лобі й гукнув:

— Ах, я ж старий осел!

— Мені здається, що ви значно перебільшуєте, — сказав Фока.

— Мені здається, що старі осли виглядають не так, — додав Родивон.

Ходючок закричав:

— А я вас питаю, звідкіль узявся вітер, якщо немає Часу?! Він узявся звідтіля!

Сміхоша вражено прошепотіла:

— Ось що значить: «Шукай вітру в полі». Ой… — Вона схопила Ходючка за рукав його курточки. — То нам треба їхати проти цього вітру, от що!

Ходючок сказав:

— Фоко і Родивоне Сильвестрови, підійміться, будь ласка, ще раз угору і летіть проти вітру. Та слідкуйте за нами — ми рушаємо дорогою.

Шпаки радісно злетіли, як підкинуті камінці, лиш почулося захоплене: «Ми падаємо в небо!»

На дверцята машини сіла ластівка і делікатно цвінькнула:

— Пробачте! Мене запросили шпаки. Можна, я пообідаю мухами?

Уся зграя мух із бридким дзижчанням вилетіла з машини, і ластівка стрілою ковзнула слідом за ними. Умпарара гукнув їй услід:

— Смачного вам, сусідонько!

Усі швиденько залізли у машину, і Умпарара, збиваючи легку куряву, побіг дорогою. Він сказав:

— Я пам’ятаю цю дорогу, вона веде до річки.

— Чудово! — закричав Ходючок. — Ви розумієте тепер пораду крука? «Якщо хтось тікає понад річкою…»

— «… і ховається у лузі…» — додала Сміхоша.

Умпарара так завзято крутив колесами, що всі поробилися веселі й натхненні і все більше сповнювалися вірою, що їм таки пощастить наздогнати злодіїв. Сміхоша, щоб усіх підбадьорити, заспівала:

Вкрали Час бридкі примари
Й завезли не знать куди.

А Ходючок підхопив:

Але ж є в нас Умпарара,
Ми їх наздоженем!..

Сміхоша сказала, що це невлад, вони трохи посперечалися, а вже за кілька хвилин весь екіпаж весело і дзвінко виспівував:

Вкрали Час бридкі примари
И завезли не знать куди.
Тож прудкіше, Умпараро,
Нас до цілі приведи!

— Стоп, — гукнув Ходючок, і Умпарара слухняно спинився. Ходючок продовжив: — Слухай мою команду: всім сидіти на місцях! Чекати шпаків!

— Чому? — здивувалася дівчинка.

— Роздивитись треба… Дві дороги попереду. Якою їхати?

Раптом Умпарара Чамчамчам голосно зойкнув. Джулька загарчав і приготувався вистрибнути з машини. Пріся вигнула спину дугою і вищирила зуби.

— Відчиняй… — просичала вона Ходючкові.

— Я сказав: усім сидіти на місцях! — твердо повторив Ходючок.

Він захопився своєю роллю командира, і йому все кортіло наказувати, щоб усі слухалися.

— І-і-і-і! — заверещала Сміхоша. — Па-цю-ки!

Пацюки-щури!!

Умпарара Чамчамчам і собі закричав:

— Ту-туу… Ту-тууу!.. Вони гризуть мені колеса!

Ходючок уже й сам бачив, що навкруг автомобіля у траві вистрибують чорно-сірі пацюки. Джулька прогавкотів:

— Випустіть мене! Я ж такса-щуролов, давити пацюків — це моя робота!

Сміхоша сердито зиркнула на хлопчика і сама розчинила двері автомобіля. Джулька і Пріся миттю з нього вистрибнули.

— їм мало не буде!

Ой, що зчинилося! За якусь мить пацюки кинулися врозтіч, гнані таксою-щуроловом і розлютованою кицькою. Раптом почулося лунке шипіння, і Умпарара згорьовано вигукнув:

— Всссе!.. Прокусили!..

Ліве заднє колесо було прокушене, і бідний Умпарара незграбно припав на пошкоджену ногу.

— Це Бруднерський! — сказав Ходючок. — Це він наслав на нас пацюків, щоб ми не доїхали.

Кручений панич Феофеофанчик звісився мало не до землі і сумно дивився на заподіяну Умпарарі шкоду.

— Друзі, допоможіть мені, — сказав автомобіль, — бо в такому стані я їхати не можу.

— Що ж ми сидимо! — Сміхоша ляснула в долоні.

Ходючок, відвернувшись до лісу і сховавши очі, мовив:

— Командуй, Умпараро. Ми готові.

Чамчамчам терпляче пояснював: