Таємниця країни суниць (збірка)

Сміхоша висіла на гілці, як груша, бо вона не мала сили підтягнутися. Отут би їй і згадати уроки фізкультури, які вона так часто пропускала, а якщо й не пропускала, то старалася на тих уроках не дуже напружуватися.

Було їй на тій гілляці гірко, безнадійно і образливо. Руки дівчинки терпли і потроху слабшали, і сльози текли, як із крана. І тут почулося:

—Ну от, тепер члени нашого екіпажу записуються у мавпи і висять на деревах!

Сміхоша, плачучи, негайно ж розсміялася на весь рот, пальці розтулилися, і вона шкереберть полетіла вниз.

І... опинилася в обіймах Ходючка. Бо він якраз устиг підбігти під дерево і стати, міцненько розставивши ноги і розчепіривши руки, щоб зловити дівчинку. І зловив, такий меткий хлопчик! І відразу ж засоромився, а вона вхопила його за кап-латі вуха і сказала:

—Ти найкращий хлопчик!

—Ото ще,— буркнув Ходючок і відійшов од неї.

Прилетіли шпаки з бойовим донесенням, Новини були такі: Фрусь і вся компанія Бруднерського разом із Зозулею щодуху втікають бездоріжжям понад болотами, прямуючи до Колючого лісу, за яким прослалося Чорне поле. Їх можна перейняти, якщо дуже поспішити,— для цього треба, щоб Умпарара поїхав Піщаною дорогою геть від берега, потім подолав горб Жовте Черевце, а тоді навпростець луками й луками знову наблизився до берега — і тоді він під’їде до Колючого лісу якраз із протилежного боку і перейме ворогів.

—Де ж ховається їхній Страхолюд Неможливий? — спитав Ходючок.

—Цього ми не знаємо,— відказали Фока і Ро-дивон Сильвестрови.— У лісі ми не бачили нічого, крім лісу, а в полі нічого, крім поля.

—У лісі ще був якийсь курінь, — докинув Фока Сильвестрів.

—А в полі кілька кротовищ і купа хмизу,— згадав Родивон.

і тоді просигналив Умпарара Чамчамчам:

— Всі сідайте в мене і відпочивайте, а я собі поїду.

—Як це так!! — закричали Ходючок і Сміхота.— Ти в нас найбільше втомився!

Умпарара посміхнувся самими лише добрими підфарниками і сказав:

—Автомобілям не потрібен відпочинок. Було б пальне, щоб горіло в моторі, та був би антифриз, щоб охолоджувати, та були б накачані як слід колеса — і я можу бігти безперестанку, і що швидше, то мені приємніше! Не гаймо часу, діточки!

Вони рушили з місця просто в непрохідну хащу— і що ж виробляв Умпарара! Він пішов крутими зигзагами поміж деревами, виписуючи справжній автомобільний слалом, він проїхав на самих тільки лівих колесах по краєчку глибокого рівчака і відразу за тим перехилився і промчав на самих тільки правих по товстенному поваленому стовбуру через непрохідний бурелом, кілька разів здіймався на самі тільки задні, наче гарячий кінь звивався дибки... Від захвату, напруження всі принишкли, і лише коли попереду висвітилося узлісся, діти закричали: «Ур-ра-а!!», загавкав Джулька, занявчала Пріся, десь над верхівками дерев засвистіли радісно шпаки, і ось уже всі разом завели улюбленої пісні:

Як літак іде крізь хмари, Через криги — криголам, Мчить нас лісом Умпарара, Умпарара Чамчамчам.

12. МРІЇ І НАМІРИ

Вони прудко котилися Піщаною дорогою поміж молодих сосонок і ялинок, всі дерева були просвічені світлом нерухомого сонця, лагідним жовтим кольором світився чистий пісок, і кожен собі думав про своє.

Ходючкові уявилася та сама картина: літак «Ту» стоїть нерухомий у небі, встромивши крило у нерухому хмару... Хлопчикові здавалося, що його мама й тато у мить зникнення Часу якраз визирали в ілюмінатор, бо дуже скучили за своїм синочком і всіма рідними. А ще хлопчик думав про старовинний годинник із нерухомим маятником, із завмерлими сонцем І місяцем; вій пригадав тварин і птахів, викарбуваних на ньому: там були крук і пацюк — то ж, певна річ, Кирило і Бруднерський! Аж у грудях похололо...

Раптом у вікно машини влетів Фока Сильвестрів і сказав:

— Мрієте? Мрійте-мрійте! Поки ви тут собі мрієте, Бруднерський якимсь чином дізнався, що ви продовжуєте переслідування, і послав до крука Кирила ховрахів, щоб запросити його на переговори. Крук одним ховрахом пообідав, а решта привела його в Колючий ліс до Бруднерського. От!

Бруднерський узяв із собою на переговори хулігана Маєша. Він вважав, що в присутності хулігана Кирило його, пацюка, не чіпатиме. Поки вони чекали крука, Маєш розповів Бруднерському:

—Одного разу я приніс із школи одиницю, і мамка розплакалася, так я, щоб вона перестала, вимив геть увесь посуд і нічого не розбив.

—От і дурень,— сказав Бруднерський. Він вже не звертався до Маєша на «ви», бо вважав його своїм підлеглим.— От і роз-пере-дурень. Треба було розбити весь посуд і нічого не мити.

Маєш глянув на пацюка з огидою і промовчав. Він раптом подумав, що Сміхоша йому не пробачить сьогоднішнього обману, і йому вже не судилося почути, як вона сміється.

Порожньо і лячно зробилося хлопчикові Степан-кові на прізвисько Маєш. Він здогадувався, що на-

коїв несусвітенних дурниць, і не знав, що йому діяти далі.

Крук Кирило зашумів крилами, чорно майнув над галявою і сів на гілці. Бруднерськии негайно сховався у кореневище дуба, щоб Кирило, бува, не застосував яких-небудь недозволених прийомів ведення дискусії. Улесливо сказав: