Таємниця забутої справи

— Не думаю, товаришу підполковник, — смиренно заперечив. — По-перше, старому вистачило одного поштовху такого міцного парубка, як Василь, по-друге, у «канадця» не було ні знайомих, ні родичів, крім Василя та його матері, по-третє, машиніст електропоїзда № 703, під колеса якого потрапив Гущак, бачив тільки двох, що йшли стежкою попід колією. Він дав попереджувальний гудок, і вони відступилися від рейок…

— Він не міг помилитися?.. А може, тільки один йшов?

— Дмитре Івановичу! У світлі такого потужного прожектора, як у електрички!

— А тіні?

— Ні, — знизав плечима Субота, дивуючись, як підполковник не розуміє елементарних речей. — В такому разі він міг помилитися і замість двох побачити чотирьох.

— Мене дуже дивує, що комусь знадобилося убити стару людину…

— Смерть причину знаходить, — спробував пожартувати Субота — Я гадаю, Дмитре Івановичу, що в основному питання ясне.

— Ви машиніста самі допитували?

— Ваш лейтенант Андрійко.

— Він не пригадував зросту людей? Молодий Гущак трохи вищий від діда.

— У протоколі так і записано з його слів: один вищий, міцної будови… Але машиніст бачив їх лише кілька секунд.

— Ви не збиралися провести слідчий експеримент?

— Який, Дмитре Івановичу?

— Відтворити обстановку того вечора і показати машиністу кілька пар людей біля колії. В одній парі пустити молодого Гущака.

— Для такого експерименту треба дозвіл від залізниці. Через десять хвилин після сімсот третього станцію проходить пасажирський. Машиніст саме цього поїзда помітив труп на колії і зупинив состав, не доїхавши якихось двадцяти метрів…

— Що ж, треба одержати такий дозвіл. — І, гостро глянувши на молодого слідчого, Коваль додав: — Поїзд відрізав тільки руку, і не це спричинило смерть. Так вважає експерт. Він говорить про прижиттєву травму перед тим, як Гущак упав під колеса. А хіба прижиттєва травма, той самий синяк на голові і крововилив на скроні, не може статися від удару об рейки чи камінь? Бачите, який крупний гравій і щебінь з гострими ріжками, цілі каменюки є. — Підполковник підчепив ногою великий скалок щебеню. — Йшла людина, спіткнулась, вдарилася, а тут — поїзд… Експерт так і не відповів на запитання прямо: насильницька смерть чи нещасливий випадок…

— Цілком ясно, що це вбивство, Дмитре Івановичу, — відповів Субота, а сам подумав: «Наче екзаменує мене!» — Остаточну відповідь дасть тільки слідство. У слідства є досить аргументів для ствердної відповіді, і експертиза — найважливіший з них.

— А ви ще раз поставте це запитання експертові і зажадайте прямої відповіді. Зокрема, про знаряддя убивства, адже експерт обходить цю дуже важливу обставину…

— Про це я й сам думав, — змушений був погодитися Субота.

Далекий гомін, на який спочатку не звернули уваги, навально переростав у гуркіт, і ось, женучи перед собою куряву, дрібний гравій, сміття, штовхнувши Коваля і Суботу теплою хвилею, промчала електричка.

Підполковник дивився вниз, під її колеса, немов відтворював для себе картину минулої трагедії. Коли пилюка осіла, гін почав ходити вздовж колії вперед і назад, забувши за слідчого.

І раптом рвучко обернувся.

— Де тут можна напитися, Валентине Миколайовичу? Спека ж яка! — обвів поглядом навколо.

«Це, здається, єдине, що його зараз хвилює», — сердито подумав про підполковника Субота, відчуваючи, що й сам знемагає від спеки, особливо відчутної біля просмолених, нагрітих сонцем шпал, які сльозилися чорними краплями і наповнювали повітря важким духом.

— Певно, на станції…

— Ну, ходімте… — І підполковник, повернувшись спиною до місця події, неквапно рушив до станційних будівель. Теж знемагаючи від спеки, яка робила його слабким і дратівливим, Субота покірно почвалав за Ковалем

— А якщо, зваживши на міркування про тінь від людини, постать якої вихоплює із темряви промінь прожектора, ми все ж припустимо, що Гущак ішов один, а «другим» була його тінь? Га, Валентине Миколайовичу? — обернувся Коваль.

Субота довго мовчав. Підполковник бере під сумнів не тільки висновки судмедексперта, але і всю його роботу.

— Ну, як же — «один»?! Можна, звичайно, ще раз допитати машиніста… Але ми не можемо заперечувати висновки про прижиттєвий удар по голові. Саме — ударі Хто ж зробив цей удар, якщо був «один»? Хто вбивця? В такому разі невідома величина, яку ми шукаємо, стає взагалі об'єктом фантастики, а не реальності…

Коваль зупинився і кинув на слідчого допитливий, зовсім не сонний, як тому досі здавалося, погляд:

— А ви спробували пофантазувати? Щодо цієї розшукуваної нами невідомої величини?

Субота не знайшов відразу, що відповісти, а потім промимрив про строки розслідування, відомі і товаришеві Ковалю, і про те, що, маючи докази, які викривають молодого Гущака, він не вважав за потрібне розпорошувати увагу на довільні припущення.

Те, що говорив Субота, було правильне, наче з підручника криміналістики. Але підполковник тільки поморщився у відповідь.

— Перед нами ширше поле діяльності, ніж одна версія. — Коваль сказав «перед нами», а не «вами», щоб не уразити самолюбство молодого слідчого. — Адже розшук і слідство це творчість, а значить, і фантазія.