Тенета війни

— Здається, — він ухилився від відповіді, — ми забули дещо важливе.

Чарнецького встигли врятували, доки хвилі не віднесли човна до невідомих берегів. Дипломат довго не віддавав нікому єдине весло (друге він загубив), цокотів зубами, дивився на всіх люто й ображено та ще кілька годин не розмовляв.

Один корабель османів вони потопили, другий узяли з собою. Попри втрати команда Ракоці залишалася спроможною вести обидва судна. Скручених бранців розіпхали між трюмами, і коли Чарнецький повернув здатність розмовляти — не без допомоги пляшки рому, подарованої співчутливими моряками, — Яровий долучив його до перекладу розмов із полоненими офіцерами. Пригнічені налякані турки не намагалися нічого приховати. Слова Сильвії підтвердилися: Османська Імперія планувала завоювання Криму і Тавриди.

— Диявол! Це надзвичайно важливі відомості!

— Отже, недарма попливли.

— Так, але ніколи більше я такого в житті не зроблю.

Сильвія зачинилася в окремій каюті та попросила не турбувати — мабуть, відновлювала сили. У порту Константи вона повернулася, як завжди, прекрасна та чарівлива. Зіновій промовив протокольні урочистості на прощання, вклонився та помчав до карети великими стрибками.

— Йому вже краще?

— Мине кілька днів і Чарнецький хизуватиметься цією пригодою перед кожною стрічною спідницею.

— Отже, воно того вартувало, — підморгнула Сильвія.

— Безперечно. Ваші слова підтвердилися, а це дуже тривожні новини для моєї країни. Сподіваюся, після цього у Варшаві Князівство отримає підтримку від Гетьманату.

— Так, збір Двоморського Союзу щодо питання вступу Князівства незабаром... Хоч я певна, що османи атакуватимуть до розгляду справи, аби знищити наші шанси. Але ви бачили нашу міць. Ми протримаємося!

Вони ніяково замовкли — раптом усі теми для розмови вичерпалися.

— Отже, час прощатися?

— Час прощатися, — неохоче погодився Ярема.

Подарунок Галини пропікав кишеню.

Він мав щось сказати. Мав щось зробити...

— Будьте щасливі, пане Яровий, — вона всміхнулася, але її очі не сміялися. — Була щиро рада нашій зустрічі. Ви добра людина.

— Мене називають добрим, але я не такий, — заперечив Ярема. — Я вбив чимало людей. Втратив віру у Бога. Не кохаю майбутню дружину. Та я за крок від подружньої зради щоразу, коли ви поруч!

Цього разу її темні очі всміхнулися.

— Мені байдуже до багатьох речей, які мали б турбувати добру людину... Єдину розраду я знаходжу в битві... Попри те, що жахіття війни досі мучать мене. На цих руках — кров і чужі життя. Я недобра людина, Сильвіє.

— Не переконали, — відмахнулася вона. — Шкода, що ми зустрілися за таких обставин. Буде війна... І ваше весілля. Мені приємно уявляти, що ми зустрінемося знову. Мабуть, наївно — але приємно.

Сильвія. Прекрасна, небезпечна, загадкова. Вона єдина роздивилася його спогади.

«Коли шанс випаде, не будь йолопом і не змарнуй його. Посилай всі плани під три чорти та йди за покликом!»

Підкорившись миттєвому поклику, Ярема зробив крок та без роздумів поцілував її. Сильвія відповіла, наче тільки й чекала цього. І тоді він збагнув, що вчинив правильно.

Характерник згадував смак цілунку та запах її волосся, коли карета їхала до кордону. Чарнецький хропів навпроти — це було добре, адже він точно скористався б нагодою обговорити пікантні деталі.

Що далі? Мамуньо казала, що готова розірвати заручини. Отже, до дідька ті заручини! Пані Яровій мала б сподобатися Сильвія: знаний трансильванський рід, справжня аристократка, довершеність згідно всіх вимог мамуньо — якщо, звісно, не розповідати про роботу панни Ракоці.

І якщо не завадить війна.

Війна, дитя загарбницьких мрій. Із Князівством турки впораються, але виступити проти Двоморському Союзу? Попри всю міць Османської Імперії вона скінчить так само, як і варяги.

Яровий розгорнув атлас на мапі Східної Європи. Окинув поглядом Північний Альянс, що прагнув реваншу, Смарагдову Орду, що колись намагалася захопити молодий ще Гетьманат, Османську Імперію, що мріяла про південні землі... Альянс, Орда, Імперія — три сили, проти яких Союз вистояв у різні часи. Але якщо вони переступлять через вікові образи, тимчасово об'єднаються та вдарять разом?

З півночі.

З півдня.

Зі сходу.

Всіма силами, кожен за свій шматок...

Картинка клацнула і склалася докупи. Ні. Неможливо! Це надто зухвало. Про таке давно мусили дізнатися розвідники, мали побачити заздалегідь у війську Січовому та союзних державах, цей слон такий величезний, що не помітити його неможливо...

Але в Союзі не знали османських планів. А вибори гетьмана відбудуться за кілька днів! Ярема гупнув у стіну над вухом Зіновія і крикнув:

— Жени хутчіше, чуєш? Жени!

Візник без зайвих питань помчав каретою, наче за ним чорти гналися. Чарнецький прокинувся та сполохано схопився за піштоля, який видав йому у плавнях Ярема.

— Що? Засідка? Нас зрадили?

— Чим можна перемогти Союз? — спитав його Ярема і сам відповів: — Тільки могутнішим союзом!

Зіновій протер очі та спитав похмуро:

— Що ти верзеш?