Тенета війни

— Найбільше вторгнення за останнє століття, таке велике, що ніхто його не передбачив, — характерник пальцем намалював на мапі три стрілки, що вгризалися у землі Двоморського Союзу: — Ми на порозі грандіозної війни!

***

Іван Чорнововк дав дозвіл на зухвалу авантюру, а також сповістив, що Судний день минув належним чином: усіх зрадників водночас знищено — велика перемога для Ордену, який протягом останніх місяців пропускав удар за ударом.

Шаркань, відпочивши у київський стайні, бадьорим клусом ніс на схід. Северин переночував у Батурині та наступної ночі дістався ставропігійного чоловічого монастиря Різдва Богородиці, більше відомого як Глинська пустинь (назва ця пішла від древнього роду князів Глинських, на чиїх землях звели монастир). Серед православних вірян Гетьманату мудрість глинських старців славилася так само, як їхнє затворництво — тим дивнішим було запрошення характерника до сакральної обителі.

Монастир оточувала мури, гідні фортеці — зависокі, як для праведників, що уповають на захист Божий. Северин не розумів людей, які добровільно йшли за ці стіни: не йому судити чудернацькі життєві вибори, але осісти на клаптику землі у тісному колі, сповненому інтриг не менше, ніж будь-яке село, видавалося дивним вибором для втечі від світських турбот. Утім, кожен обирає власну стежку.

Северин постукав у масивну браму, зачекав хвилину, погупав гучніше. У сторожовому віконці намалювалося непривітне обличчя і смикнуло бородою: чого треба? Характерник показав перепустку. Чернець підніс світоч, уважно оглянув печатку та без жодного слова відчинив браму.

Монастир нагадував містечко — так багато тут було споруд. У присмерку не горів жоден ліхтар, навіть вікна зяяли темрявою, і стороння людина легко заблукала б тут, якби не мала вовчого зору. Северин спішився та показово перехрестився. Інший вартовий наблизився з величезним ліхтарем.

— Слава Ісу. Прошу за мною, — мовив провідник.

Потрапити всередину Глинської пустині виявилося значно легше, ніж сподівався Чорнововк. Аби вибратися звідси було так само просто.

— Всі вже спочивають, — повідомив чернець, повертаючи за ріг. — Тому зустріч відбудеться завтра.

— Чи можу я відвідати молитву? — поцікавився Северин про всяк випадок.

Бозна, які в цьому монастирі порядки для заїжджих.

— У жодному разі, — чернець здивовано зиркнув на нього. — Навіть не потикайтеся з кімнати, доки за вами не прийдуть.

— Як накажете.

— Ви — чужинець на святій землі. Чимало братів палають вірою, нестримною та завзятою. Вони не раді бачити такого гостя у себе вдома, — пояснив провідник.

— Сіркою тхну, зрозуміло. А як щодо вас?

— Я теж не тішуся, проте виконую накази мудрих старців, яким відомо більше за мене.

Чернець допоміг віднести сакви до кімнати у невеличкій будівлі поблизу скотарні. Він довго гримів ключами, добираючи потрібний, а Северин озирався: ані душі. Тільки цвіркуни сюрчать.

— Прошу.

Кімната нагадувала келію пустельника або каземат ув'язненого. Солом'яник на долівці, розп'яття на стіні, невелика свічка й стара Біблія у кутку — ось і всі розкоші.

— Коня вашого до стайні заведу, — сповістив провідник. — Вбиральня праворуч за рогом. Поруч неї знайдете діжку з водою. Якщо забажаєте сповідатися чи побачити чудотворну Глинську ікону, попрохайте архімандрита під час зустрічі, але самі нікуди не йдіть. Це суворо заборонено.

— Я вже зрозумів.

— Ми не приймали чужинців до цього року, — чернець ніби вибачався. — Сніданок вам принесуть. Добраніч.

Він забрав ліхтаря, проте люб'язно залишив ключі у дверях. Отже, поки що Чорнововк має статус гостя. Початок задуму склався успішно, але бозна, з ким та на яких умовах Михайло домовлявся про зраду. Треба грати роль розважливо.

Северин дістав із сумки хліба з салом та повечеряв. Два дні поспіль верхи виснажили його, а чуття підказувало не сподіватися спочинку в монастирі. Треба дізнатися, яким вітром зрадників Ордену занесло до тутешнього архімандрита. Можливо, вони тільки розмінна монета, до цього також варто бути готовим... Недарма місцину навколо звуть Пустинню: лише кілька сіл, величезний ліс та кордон зі Смарагдовою Ордою. Ідеальне місце, аби примусити когось зникнути.

Здалося, він не проспав і десяти хвилин, як у двері застукали. Чернець — уже інший — поставив тацю з їжею на підлогу та пішов, не зронивши й слова. Северин принюхався: страви були пісними, але безпечними. Після сніданку знову ліг перепочити.

Цього разу прокинувся від пострілів. Штурм монастиря? Смарагдова Орда перетнула кордон? Сіроманець нашорошив вуха: новий залп, проте звуків битви не чутно. Так повторилося декілька разів, ніби хтось вправлявся у стрільбі. Відколи ченці почали вчитися стріляти? Що взагалі коїться у цьому монастирі на околиці Гетьманату?

Кортіло пити. Северин вирішив навідатися до діжки з водою та роззирнутися: може, вдасться побачити стрільців. Але далі порогу вийти не судилося, бо тут уже стояв нічний знайомець.

— Вас чекають, — повідомив він безпристрасно. — Прошу за мною.