Тенета війни

Мабуть, не так його пильнувати, як стерегти від нових знайомців.

— А ми тільки привітатися, — озвався другий голос. — На хвильку. То наш давній приятель.

— Не можна, — відрубав вартовий. — Прямий наказ Шварца.

Найкраща людина у цій сраці, подумав Северин.

— Ну, то коли на вранішню підеш, ми до нього навідаємося. .. Пан Отто дозволить, — обидва пішли геть.

Характерник почекав годину, запалив свічку, підхопив сакви та вислизнув у Потойбіч. Через кілька десятків кроків він стрибнув назад та під укриттям темряви рушив до стаєнь продуманим маршрутом утечі. Монастир спочивав, стайні не охоронялися, а розумний Шаркань добре тлумачив піднесеного до губ пальця і стояв без жодного звуку, доки його сідлали.

Брами дісталися непоміченими. Вартові не встигли здивуватися з його появи, як знепритомніли від пари влучних ударів. Чорнововк вирвався з Глинської пустині та помчав до найближчого дуба — попередити Сімох про численні загони, що готувалися вбивати лицарів Сірого Ордену.

Нарешті ворог показав обличчя. Нарешті вони розпочнуть битву! Справи кепські, сили нерівні, але Северин був певен: вони вистоять та переможуть.

І нехай Мамай їм допомагає.

Розділ десятий

— Ви пропонуєте сховатися під столом? — перепитав Пилип. — Справді?

— Агась, — радісно кивнув Сашко. — Найкраще місце для підслухів, от вам хрест!

Хлопець розмашисто перехрестився.

— Під столом? — утретє перепитав характерник.

Чим не місце для лицаря Сірого Ордену?

— Пане, вам потрібен Шевальє, — молодик зітхнув, наче розмовляв із нерозумним дитям. — Він завжди сідає за стіл, що в кутку між стіною та французьким вікном, яке виходить у сад, при Шевальє воно завжди зачинене. Стіл великий, розрахований на десять персон, але Шевальє постійно стирчить або сам, або з одним-єдиним гостем. Стіл завжди відмежовують від решти ресторації ширмою, у дворі пасеться кілька охоронців. Тому під столом — єдине надійне місце для підслухів.

— Невже охоронці не перевіряють усе перед початком трапези? — здивувався Пилип.

— А навіщо? — здивувався у відповідь Сашко. — Пана Шевальє у ресторації добре знають, він наш давній постійний гість, жодних прикрощів із ним тут ніколи не траплялося. Приїхав, випив-поїв на кілька золотих, розплатився та поїхав.

Малий зрадить тебе.

— Страви на отруту теж ніхто не перевіряє, — додав Сашко весело. — Повірте, ніде більш його не підслухаєте! Але сховатися треба з самого рання, до відкриття, аби ніхто вас не побачив. До вітру сходіть завчасно, а їжу я вам залишу.

— Шевальє прибуде надвечір?

Сашко невизначено покрутив рукою.

— Зазвичай так, але бувають винятки. Тому на день відвідин стіл для пана Шевальє заброньований від самого ранку. Вам залишається тільки дочекатися, а потім здиміти.

Або перегризти Шевальє горлянку.

— Чомусь попри всю абсурдність цього плану він здається дієвим, — Пилип замислено потер перенісся, перевіряючи, чи нічого не забув. — Довірюся твоїй пораді.

— І правильно зробите! — блиснув широкою посмішкою Сашко. — Але гарна послуга гарно коштує. Прошу оплату наперед.

Характерник видав дукача. Молодик хвацько перевірив монету на зуб, кивнув і сховав її за пазухою.

Ти що, справді віддав золотий незнайомому фертику?

— Завтра о шостій. Чекайте у внутрішньому саду в найгустіших кущах, — Сашко набрав ділового вигляду. — Наші охоронці о цій годині дають хропака, тому це буде легко. Коли відчиню вікно та свисну, мерщій біжіть та стрибайте під стіл, бо якщо нас помітять, то справа провалиться, а мені буде непереливки. У ресторації дуже пишаються приватністю вельможних клієнтів, тож ані золото, ані грамота вам не допоможуть. Треба все зробити непомітно.

— Зроблю непомітно.

Сашко розпрощався, як раптом згадав ще одну річ.

— У село теж не заходьте від гріха подалі, — додав уже без посмішки. — Всі начиталися «Літопису» і тепер сіроманців дуже не люблять.

— Всі, крім тебе.

— Характерник, який прислав вас, — мій дядько. Я здатен відрізнити правду від вигаданої дурні, але переконати в тім інших неможливо.

Та не здатен побачити Звіра.

Сашко покрокував до села Вишневого, край якого простягався престижний ресторан-маєток «Pryhovanyj skarb», відомий затишною атмосферою та захмарними цінами: тут заможні кияни та столичні гості любили провести вечір у вишуканій компанії без тисняви і зайвого галасу.

Пилип надіслав повідомлення Качуру про домовленість та сповістив Джінджика про плани на завтра. Той незабаром відповів, що спихнув мертвяків на скарбничих і вже мчить до Києва. Сіроманці вирішили зустрітися під цим самим дубом завтра ввечері та рушити до Качура разом.